СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 17.08.94
(Витяг)
Т. звернулась з позовом до О. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Позивачка посилалась на те, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу 12 січня 1993 р. К., що діяв на підставі її довіреності як власника згаданої квартири, вдався до обману її, а, крім того, договір купівлі-продажу квартири був зловмисною угодою між К. та покупцем О. За таких обставин просила визнати угоду недійсною.
В зустрічному позові О. просила виселити Т. та К. з належної їй на праві власності вищезгаданої квартири.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Київського міського суду від 13 червня 1994 р. позов Т. задоволено. Постановлено договір купівлі-продажу квартири, укладений між К. і О. і посвідчений 12 січня 1993 р. нотаріальною конторою, визнати недійсним, а сторони повернути в попередній стан. В задоволенні зустрічного позову О. про виселення відмовлено. Судом вирішено питання про відшкодування понесених позивачкою судових витрат.
У касаційній скарзі О. просила рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд в зв'язку з невірною правовою оцінкою судом зібраних доказів.
Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги Т. та визнаючи договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), суд виходив з того, що між представником позивачки К. та покупцем О. укладена зловмисна угода, що виразилась в продажу квартири за відсутності згоди на те її власника та за явно заниженою ціною. Ці ж дії з боку К. щодо Т. суд кваліфікував як обман. Висновки суду достатньо мотивовані й підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, - договором купівлі-продажу спірної квартири від 12 січня 1993 р. за 50000 крб. при її дійсній вартості близько 15 млн. крб., листом К. на адресу сестри позивачки, показаннями свідків К-ко, Р., В., О-ко, іншими доказами.
У відповідності з ч. 1 ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) угода, укладена внаслідок обману, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого.
За таких обставин суд, з'ясувавши обставини спору, перевіривши доводи сторін, проаналізувавши зібрані докази, дав їм належну правову оцінку і постановив в частині позовних вимог Т. рішення про визнання угоди недійсною та про відмову в зустрічному позові О. про виселення, що відповідає закону.
В той же час, правильно встановивши обставини справи, суд при застосуванні цивільно-правових санкцій у вигляді повернення сторін в договорі купівлі-продажу квартири в попередній стан, неправильно застосував закон.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), якщо угода визнана недійсною з підстав, передбачених ч. 1 цієї статті, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість.
Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави, а при неможливості передати в доход держави майна в натурі - стягується його вартість.
Суд встановив та зазначив в мотивувальній частині рішення, що 50000 крб. за договором купівлі-продажу квартири К. від О. одержав, однак, Т. не передав. За таких обставин, відповідно до ч. 2 ст. 57 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) суду належало вирішити питання про повернення спірної квартири її власнику Т., а з К. на користь держави стягнути 50000 крб.
Оскільки судом першої інстанції обставини справи встановлені повно і правильно, збирання або додаткова перевірка доказів не потрібна, але допущено помилку в застосуванні норми матеріального права, є можливим змінити в цій частині рішення суду на підставі п. 4 ст. 311 ЦПК ( 1503-06 ).
Доводи, викладені у касаційній скарзі О. та висловлені її представником в судовому засіданні, зводилися до твердження, що продаж квартири узгоджено з її власником, однак, суд зібраним щодо цього доказам дав невірну оцінку.
Ці доводи є необгрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що пояснення про домовленість з Т. про продаж квартири об'єктивно нічим не підтверджені. В той же час висновки суду про відсутність такої домовленості підтверджені як письмовими доказами, зокрема листом К., так і поясненнями свідків Р., К-ко.
Безпідставними є і доводи щодо ціни продажу квартири як такої, що відповідає її дійсній вартості. Зібраним в цій частині доказам суд дав правильну оцінку і його висновки у судової колегії не викликають сумніву. При цьому не можуть бути взяті до уваги посилання на те, що приблизно за таку ж суму, як і продано фактично, спірна квартира була раніше куплена К., оскільки цей договір купівлі-продажу ніким не був оспорений і предметом судового розгляду не був. Інших доводів правового характеру в касаційній скарзі немає.
Керуючись статтями 310, 311 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія Верховного Суду України рішення Київського міського суду від 13 червня 1994 р. в частині наслідків визнання угоди купівлі-продажу квартири від 12 січня 1993 р. змінила і постановила повернути цю квартиру на праві власності Т., з К. на користь держави стягнути 50000 крб. В іншій частині рішення Київського міського суду від 13 червня 1994 р. залишила без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.