Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.
Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.
Відставка Прем'єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України";
"Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, а також викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Члени Кабінету Міністрів України можуть суміщати свою посаду з мандатом народного депутата України.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України";
2) частину першу статті 77 викласти в такій редакції:
"Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України";
3) у статті 88:
а) частину першу викласти в такій редакції:
"Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад";
б) пункт 2 частини другої викласти в такій редакції:
"2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів";
в) частину третю викласти в такій редакції:
"Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України";
4) частину четверту статті 94 викласти в такій редакції:
"Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України за його підписом";
5) у статті 103:
а) частину п'яту викласти в такій редакції:
"Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень";
6) у статті 106:
а) у частині першій:
пункти 8-13 викласти в такій редакції:
"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;
12) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Голови Служби безпеки України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення";
пункт 14 виключити;
пункти 15, 16, 19, 22 і 30 викласти в такій редакції:
"15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим";
"19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань";
"22) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Конституційного Суду України";
"30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України";
б) частину четверту викласти у такій редакції:
"Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання";
7) у статті 116:
а) доповнити статтю пунктами 9-1, 9-2 і 9-3 такого змісту:
"9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій;
9-3) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України";
б) пункт 10 викласти в такій редакції:
"10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України";
8) частини четверту, восьму - десяту статті 118 викласти в такій редакції:
"Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України";
"Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.
Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Кабінет Міністрів України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.
Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Кабінет Міністрів України приймає рішення про відставку голови відповідної місцевої державної адміністрації";
9) статтю 121 доповнити пунктом 5 такого змісту:
"5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами";
10) частину першу статті 122 викласти в такій редакції:
"Прокуратуру очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади";
11) пункт 2 частини п'ятої статті 126 викласти в такій редакції:
"2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років, а суддями Конституційного Суду України та Верховного Суду України - сімдесяти років";
12) частину першу статті 141 викласти в такій редакції:
"До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років";
13) частину другу статті 148 викласти в такій редакції:
"Президент України, Верховна Рада України призначають по дев'ять суддів Конституційного Суду України".
II. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах 2004 року, крім частини п'ятої статті 76, частини першої статті 77, частини другої статті 78, пункту 6 частини другої та частини шостої статті 81, пункту 1 частини другої статті 90, частини другої статті 120 Конституції України в редакції цього Закону, що набирають чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році.
2. Верховна Рада України, обрана у 2002 році, продовжує здійснювати конституційні повноваження до дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році.
3. Конституційний склад Верховної Ради України у кількості 450 народних депутатів України обирається у 2006 році на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах пропорційної системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону.
4. Чергові вибори Президента України проводяться згідно з Конституцією України в останню неділю жовтня 2004 року.
5. Кабінет Міністрів України, сформований до дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах у 2004 році, продовжує виконувати конституційні повноваження після набрання чинності цим Законом.
У разі відставки Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених Конституцією України, формування нового складу Кабінету Міністрів України здійснюється протягом 60 днів, починаючи з дня відставки.
6. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України, формування якої передбачено статтею 83 Конституції України в редакції цього Закону, або депутатська фракція у Верховній Раді України, яка має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, має бути утворена протягом одного місяця з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною на пропорційній основі у 2006 році відповідно до пункту 3 цього розділу.
У разі відставки Кабінету Міністрів України, сформованого до дня вступу на пост Президента України, обраного на чергових виборах у жовтні 2004 року, до дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році, новий склад Кабінету Міністрів України формується за пропозицією депутатських фракцій (груп), до складу яких входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
7. Судді Конституційного Суду України, призначені з'їздом суддів України, продовжують виконувати свої повноваження до призначення Верховною Радою України та Президентом України нових суддів Конституційного Суду України відповідно до пункту 26 статті 85 та пункту 22 статті 106 Конституції України в редакції цього Закону.
Верховна Рада України у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, може достроково припинити повноваження суддів Конституційного Суду України, призначених з'їздом суддів України.
8. Дія пункту 2 частини п'ятої статті 126 Конституції України в редакції цього Закону поширюється на суддів Конституційного Суду України та Верховного Суду України, призначених на посаду після набрання цим Законом чинності.
9. Члени Ради Національного банку України, призначені Президентом України, продовжують виконувати свої повноваження до призначення Кабінетом Міністрів України нових членів Ради Національного банку України відповідно до пункту 9-3 статті 116 Конституції України".
2. Висновок Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання, остаточним і не може бути оскаржений.
Висновок Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шаповала В.М. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)
1. Згідно з частиною першою статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Проблема застосування наведених конституційних положень уперше постала перед Конституційним Судом України саме у зв'язку з розглядом справи про Законопроект про внесення змін до Конституції України (реєстраційний N 4180) з внесеними до нього поправками. На мою думку, у Висновку у цій справі (далі - Висновок) відповідна проблема розв'язана незадовільно і без урахування засад теорії конституціоналізму.
2. У Висновку констатується факт, що 8 квітня 2004 року законопроект про внесення змін до Конституції України (реєстраційний N 4105) не було прийнято Верховною Радою України за процедурою, передбаченою статтею 155 Конституції України ( 254к/96-ВР ). При цьому застережено, що "за змістом Законопроект N 4180 відрізняється від Законопроекту N 4105 і є самостійним цілісним документом, який відповідно до статті 154 Конституції України було внесено до Верховної Ради України належним суб'єктом і попередньо схвалено парламентом... як того вимагають положення статей 155, 159 Конституції України" (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Висновку). Тому Законопроект N 4180 характеризується як такий, що "не був предметом голосування для його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України" (абзац шостий).
Тим самим критеріями встановлення того, що Законопроект N 4180 має бути "предметом голосування для його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України", визнано, по-перше, його "цілісність" і навіть "самостійність", по-друге, його внесення до Верховної Ради України "належним суб'єктом" і, по-третє, його відмінність за змістом від Законопроекту N 4105. Перший з названих критеріїв виглядає незрозумілим, другий - суто формальним.
Значною мірою формальними є і задекларовані у Висновку відмінності за змістом між Законопроектом N 4105 і Законопроектом N 4180. Прикметно, що до Висновку включено посилання на попередньо сформульовану позицію Конституційного Суду України, за якою визнавалася "наявність ідентичності окремих приписів" Законопроекту N 4180 положенням, що містяться у Законопроекті N 4105 (абзац перший мотивувальної частини). Однак в абзаці першому пункту 3 мотивувальної частини Висновку у справі про внесення змін до статей 76, 78, 81, 82 та інших Конституції України від 10 грудня 2003 року ( v003v710-03 ), який присвячений відповідному аналізу Законопроекту N 4180, вказано на "ідентичність" практично усіх змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), запропонованих авторами Законопроекту N 4180, змінам, сформульованим у Законопроекті N 4105.
Порівняльний аналіз Законопроекту N 4105 і Законопроекту N 4180 з внесеними до нього поправками свідчить, що реальна відмінність між ними існує лише у зв'язку з включенням до Законопроекту N 4180 прикінцевих та перехідних положень. Змістових відмінностей між статтями цих законопроектів немає, у зв'язку з чим постає проблема оцінки Законопроекту N 4180 в контексті частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Запропонована у пункті 3 мотивувальної частини Висновку відповідна оцінка ґрунтується на формальних критеріях, доведених у даному випадку майже до абсолюту. Це уможливлює позитивну відповідь на питання, чи поширюються вимоги частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на конкретний законопроект про внесення змін до Конституції України, який відрізняється від іншого, що розглядався Верховною Радою України (і закон не був прийнятий), наприклад, лише реєстраційним номером. Така відповідь є абсурдною з огляду на засади теорії конституціоналізму.
3. Положення частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими перспективи внесення змін до Конституції України пов'язані з попередніми, невдалими за результатами спробами здійснити відповідні зміни, є такими, що забезпечують їй певний ступінь так званої жорсткості (ускладненості порядку прийняття і ревізії). Відомо, що жорсткість будь-якої конституції як основного закону є одним із свідчень її найвищої юридичної сили. Аналогічні або подібні за змістом положення включено до основних законів Бахрейну, Бразилії, Ємену, Естонії, Катару, Киргизстану, Кувейту, Литви, Парагваю та Узбекистану. В Молдові пропозиція внести зміни до конституції стає недійсною, якщо протягом року вона не була реалізована у парламенті. Жорсткість Конституції України ( 254к/96-ВР ) забезпечується й іншими положеннями її розділу XIII "Внесення змін до Конституції України".
Зазначений розділ разом з розділом I "Загальні засади" і розділом III "Вибори. Референдум" є найбільш жорстким порівняно з іншими розділами Конституції України ( 254к/96-ВР ). Законопроект про внесення до нього змін, за умови прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом. За логікою положення частини третьої статті 5 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, приписи згадуваних трьох розділів співвіднесені з поняттям конституційного ладу. Сенс цього поняття, по суті, виключає формальний підхід до трактування приписів Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), які становлять його нормативно-правову і змістову основу.
Викладене вище зумовлює висновок, що здійснюваний єдиним органом конституційної юрисдикції аналіз будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції України на предмет його відповідності вимогам, сформульованим у частині першій її статті 158, має ґрунтуватися на змістових критеріях. Очевидно, що неприйняття парламентом закону про внесення змін до Конституції України в контексті положень частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) завжди буде зумовлене змістом відповідного законопроекту та оцінкою цього змісту з боку народних депутатів України. На мою думку, є неприпустимим повторний розгляд у Верховній Раді України пропозицій (положень законопроекту) щодо внесення змін до Конституції України, які є аналогічними за змістом з тими, що у визначений строк розглядалися парламентом, і закон не був прийнятий. Інакше, положення частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), які співвіднесені з поняттям конституційного ладу і водночас призначені забезпечувати Основному Закону України наявний ступінь жорсткості, набуватимуть ознак юридичної фікції.
Суддя
Конституційного Суду України В.ШАПОВАЛ
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Іващенка В.І. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)
На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками).
Давши цей Висновок, Конституційний Суд України де-факто витлумачив положення частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та визначив, що передбачена нею заборона щодо подання протягом року з дня прийняття відповідного рішення законопроекту про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і не був прийнятий як закон, не перешкоджає внесенню на розгляд парламенту законопроектів про внесення змін до Конституції України, аналогічних або подібних за змістом тим, які не було проголосовано встановленою Конституцією України більшістю голосів.
Таке тлумачення, як випливає з аналізу цього Висновку, базується на тому, що зазначена заборона має суто формальний характер. Для того, щоб її подолати, достатньо подати до Верховної Ради України інший законопроект про внесення змін до Конституції України, який по суті (за змістом) може бути аналогічним (тотожним) відхиленому, до того ж його може бути подано навіть у той самий день, коли відбулось голосування законопроекту, який не було прийнято.
На підставі саме такого тлумачення, на мою думку, Конституційний Суд України дійшов висновку, що проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180) відповідає вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Поважаючи позицію колег, яка дістала закріплення у Висновку Конституційного Суду України, тим не менш вважаю за необхідне викласти своє бачення цієї проблеми.
До таких установлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) особливих вимог насамперед належать: ініціювання законопроекту про внесення змін до Конституції України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 154); особливий порядок прийняття такого законопроекту, яким передбачено, що попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України законопроект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (стаття 155); особливий порядок внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України, а саме подання відповідного законопроекту до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, необхідність затвердження цього законопроекту всеукраїнським референдумом (частина перша статті 156).
Крім цього, Конституція України ( 254к/96-ВР ) містить положення, які за певних обставин унеможливлюють прийняття змін до Конституції України, а саме: повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (частина друга статті 156); Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (частина перша статті 157); Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 157); законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (частина перша статті 158); Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (частина друга статті 158).
Ще однією відмінністю процедури розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України є неможливість його прийняття Верховною Радою України без висновку Конституційного Суду України щодо відповідності цього законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
На мою думку, наявність таких умов зумовлена необхідністю забезпечити стабільність положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) як єдиного нормативного акта найвищої юридичної сили, який встановлює засади державного ладу і здійснення державної влади в Україні, закріплює основні права, свободи людини і громадянина, визначає принципи взаємовідносин людини і держави.
Саме з цією метою Конституція України ( 254к/96-ВР ) містить приписи, якими обмежено можливість повторного розгляду законопроектів про внесення змін до Конституції України у разі, якщо під час розгляду Верховною Радою України запропоновані цими законопроектами зміни не дістали підтримки визначеної Конституцією України кількості народних депутатів України. При цьому слід зазначити, що такі обмеження передбачено Конституцією України ( 254к/96-ВР ) як стосовно суб'єкта прийняття таких рішень, а саме складу Верховної Ради України (частина друга статті 156), так і щодо терміну можливого повторного подання відповідного законопроекту (частина перша статті 158), а також унеможливлює зміну одних і тих самих положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) протягом строку повноважень Верховної Ради України (частина друга статті 158).
На підставі викладеного можна зробити висновок, що положення розділу XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ) мають на меті слугувати певною системою стримування щодо можливості внесення чисельних змін до Основного Закону України.
В аспекті порушеної в окремій думці проблеми вважаю за доцільне висловити своє бачення ролі Конституційного Суду України саме в питанні дослідження законопроекту про внесення змін до Конституції України на предмет його відповідності вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Так, положення частини першої цієї статті Основного Закону України слід розглядати у системному зв'язку з усіма іншими конституційними нормами розділу XIII, зокрема з тими, які регламентують порядок повторного розгляду не прийнятих Верховною Радою України законопроектів про внесення змін до Конституції України (частина друга статті 158, частина друга статті 156). У цих нормах зазначається, по-перше, що Верховна Рада України не може протягом своїх повноважень змінювати одні й ті самі положення Конституції України ( 254к/96-ВР ), по-друге, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
З викладеного, на мою думку, випливає, що й у частині першій статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) йдеться про заборону подання протягом року до Верховної Ради України законопроекту (законопроектів), яким (якими) пропонується внести такі ж самі зміни до тих же самих положень Конституції України, або законопроект з тих же самих питань, як і той, що розглядався Верховною Радою України, і закон не було прийнято.
Таким чином, конституційний обов'язок Конституційного Суду України щодо перевірки зазначених законопроектів на предмет відповідності вимогам частини першої статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ), по суті, має зводитись до з'ясування, чи містить наданий для перевірки законопроект ті самі положення або чи стосується тих самих питань, що й законопроект, який розглядався Верховною Радою України і не дістав підтримки. Тобто необхідно зробити правовий аналіз, чи пропонувались такі ж самі зміни до таких же самих положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) в іншому законопроекті, який було відхилено раніше парламентом, оцінивши його не лише за формальними ознаками (реєстраційний номер, структура, кількість статей, редакційні та інші несуттєві відмінності), а за його змістом, і надати відповідний висновок.
Що ж стосується проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180), то, на мою думку, переважна більшість змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ), запропонованих цим законопроектом, є такими самими і стосуються тих самих положень, що й зміни, запропоновані раніше проектом Закону України "Про внесення змін до Конституції України (реєстраційний N 4105), який розглядався Верховною Радою України 8 квітня 2004 року і не був прийнятий.
До цих змін, зокрема, належать зміни до положень статті 76 (продовження строку повноважень Верховної Ради України до п'яти років), статті 78 (питання несумісності депутатського мандата), статті 81 (щодо дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій) до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу (виключення) народного депутата України із складу такої фракції), статті 82 (стосовно вилучення положень частини п'ятої про те, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом про регламент Верховної Ради України), статті 83 (щодо утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України), статей 81-83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112-115 (в частині зміни окремих повноважень Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України), при цьому більшість із пропонованих змін збігається не тільки за змістом, а й ідентичні за текстом.
Отже, в аспекті викладеного проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України" (реєстраційний N 4180), принаймні в частині, яка стосується саме вищезазначених змін, є таким, що не відповідає вимогам статті 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Суддя
Конституційного Суду України В.ІВАЩЕНКО
ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Савенка М.Д. стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про Законопроект N 4180 з внесеними до нього поправками)
Висновок Конституційного Суду України щодо відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не можна визнати правильним з таких підстав.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) за порядком внесення до неї змін є жорсткою, що знаходить свій прояв як у матеріальному, так і процедурному аспектах. Особливість процедури внесення змін до Основного Закону України визначена розділом XIII Конституції України ( 254к/96-ВР ). Однак попередній судовий конституційний контроль є обов'язковим лише щодо перевірки відповідності проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України" вимогам статей 157 і 158 Конституції України ( 254к/96-ВР ).