СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
07.12.1994
(Витяг)
В квітні 1994 р. релігійна громада УАПЦ с. Солонки звернулась до суду зі скаргою на рішення державних органів щодо встановлення почергового користування культовою будівлею - церквою Різдва Пресвятої Богородиці, постановлене 22 березня 1994 р. Заявники посилались на те, що зазначеним рішенням передано у почергове користування церкву Різдва Пресвятої Богородиці всупереч їх відмови від цього та незважаючи на те, що релігійна громада УАПЦ сама користується в даний час цією культовою будівлею на законних підставах і прийняте рішення порушує її законні права та інтереси.
Рішенням Львівського обласного суду від 23 вересня 1994 р. у задоволенні скарги відмовлено.
В касаційній скарзі релігійна громада УАПЦ с. Солонки ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що суд порушив вимоги закону, згідно з яким у почергове користування може бути передано лише храм, не зайнятий будь-якою релігійною громадою. Проте їх громада користується храмом на законних підставах за раніше укладеними договорами, які не втратили своєї чинності. Не враховано судом, що релігійна громада УАПЦ є правонаступницею громади, яка раніше користувалася церквою.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України знайшла, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні скарги релігійної громади УАПЦ, суд виходив з того, що державний орган розпорядився церквою Різдва Пресвятої Богородиці в с. Солонці, яка не була у встановленому порядку передана жодній з громад після набуття ними статусу юридичної особи, відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ).
Висновки обласного суду відповідають матеріалам справи та вимогам вказаного Закону ( 987-12 ). Зокрема, згідно з архівною довідкою церква Різдва Пресвятої Богородиці була збудована у 1936 р. для громадян с. Солонки, які сповідували на той час греко-католицьку віру.
З 1946 р. церква була на балансі державного органу і була передана в користування руській православній громаді.
Після прийняття Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) у с. Солонці було зареєстровано дві релігійні громади - УАПЦ та УГКЦ, на які розділились колишні віруючі РПЦ, і громади набули статусу юридичної особи.
До прийняття оскаржуваного рішення державного органу зазначеним громадам у порядку, встановленому Законом про релігійні організації, культова споруда не передавалась, договори про користування нею з жодною з громад не укладались.
Враховуючи обставини справи, а саме - наявність єдиної культової будівлі в с. Солонці, чисельність кожної з громад (1600 та 800 чоловік), у тому числі громади УГКЦ в кількості 800 чол., відсутність близько розташованих населених пунктів з відповідними храмами, якими могли б скористатися віруючі с. Солонки, а також відсутність належного транспортного сполучення з сусідніми населеними пунктами, державний орган мав підстави передати церкву у почергово користування.
Судом також встановлено, що немає в селі можливості передати для використання як культової споруди іншої будівлі; невирішено питання щодо будівництва нової церкви, яке намагалась вирішити кожна з громад і досягнута згода з питання зібрання коштів обома громадами.
На підставі викладеного обласний суд дійшов правильного висновку, що обставини, які склалися в с. Солонці, державний орган обгрунтовано застосував положення ч. 3 ст. 17 Закону ( 987-12 ) про почергове користування релігійними громадами культовою будівлею на рівних засадах.
Посилання у касаційній скарзі на правонаступництво не відповідає вимогам закону, оскільки культова будівля належала і належить державному органу і не передавалась у власність або користування будь-якій юридичній особі, у зв'язку з ліквідацією якої могло б мати місце правонаступництво.
За таких обставин судова колегія, керуючись статтями 310, 311 ЦПК України ( 1503-06 ), рішення залишила без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 2, 1995 р.