Праця осіб, позбавлених волі, оплачується відповідно до її кількості та якості за нормами і розцінками, що діють у народному господарстві.
У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватись незалежно від усіх відрахувань не менш як десять процентів, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, - не менш як двадцять п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як сорок п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку.
Особам, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання поза колонією відповідно до статті 35 цього Кодексу, незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як п'ятдесят процентів загальної суми заробітку.
Умови і порядок оплати праці осіб, позбавлених волі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Місячний заробіток засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання, не може бути менше мінімального розміру заробітної плати.
( Стаття 52 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3645-09 від 21.07.78, N 1010-11 від 30.09.85, N 3546-11 від 10.02.87, N 7544-11 від 19.05.89; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 137/94-ВР від 27.07.94 )