Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-поселеннях усіх видів і виховно-трудових колоніях, може бути дозволено короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі на строк не більше семи діб, не включаючи час, необхідний для проїзду в обидва кінці (не більше п'яти діб), у зв'язку з винятковими особистими обставинами: смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, яке завдало значної матеріальної шкоди засудженому або його сім'ї.
Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, може бути дозволений короткостроковий виїзд за межі колонії для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу знаходження в дорозі.
Дозвіл на короткостроковий виїзд дається начальником виправно-трудової установи за погодженням з прокурором, з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами виховно-трудової установи зараховується до строку відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами. За час перебування засудженого за межами виправно-трудової установи заробіток йому не нараховується.
Порядок надання засудженим короткострокових виїздів за межі місць позбавлення волі у зв'язку з винятковими особистими обставинами визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань за погодженням з Генеральною прокуратурою України.
( Доповнено статтею 39-1 згідно з Указом ПВР N 1850-09 від 23.03.77; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 5082-10 від 15.04.83, N 1010-11 від 30.09.85; Законами N 2857-12 від 15.12.92, N 137/94-ВР від 27.07.94; N 312-XIV ( 312-14 ) від 11.12.98 )