РЕДАКЦІЇ ВИДАНЬ ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
від 17.05.2001
Вимагаючи визнати договір недійсним з підстав, передбачених статтею 49 Цивільного кодексу України, податковий орган повинен довести, у чому саме полягав протиправний умисел хоча б однієї із сторін
Рішенням арбітражного суду міста податковому органу (далі - Позивач) відмовлено у позові про визнання недійсним на підставі статті 49 Цивільного кодексу України договору купівлі-продажу, укладеного спільним підприємством (далі - Підприємство) із закритим акціонерним товариством (далі - Товариство). Судове рішення мотивовано відсутністю доказів, які б свідчили про наявність проти правного умислу сторін в укладенні оспорюваної угоди.
Наглядовою інстанцією рішення залишено чинним з тих самих підстав.
Позивач, не погодившись з рішенням та постановою зі справи, звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою про їх скасування та задоволення позову, посилаючись на те, що Товариство було зареєстровано за втраченим громадянином паспортом і за юридичною адресою, зазначеною в установчих документах, не знаходилось.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила таке.
Позивач вимагав визнати недійсним договір купівлі-продажу товарів на підставі статті 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), оскільки Товариство було зареєстроване за втраченим паспортом і не знаходилось за юридичною адресою, зазначеною в установчих документах. Крім того, аналіз руху коштів на розрахунковому рахунку Товариства свідчив про те, що операції щодо закупівлі названих у договорі товарів ним не проводились.
Як вбачається з матеріалів справи, громадянин - засновник Товариства звернувся до відповідних органів із заявою про втрату паспорта після того, як Товариство було зареєстроване районною державною адміністрацією і взяте на податковий облік.
Вартість одержаних за оспорюваною угодою товарів Підприємство оплатило, що засвідчено іншим податковим органом.
Позивач вважав, що договір купівлі-продажу укладено сторонами з метою приховати фактичного постачальника товарів, проте стаття 49 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), на яку посилався Позивач, передбачає визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства за наявності умислу хоча б у однієї із сторін. Позивачем не визначено і документально не підтверджено, у чому саме полягає протиправність умислу сторін.
За таких обставин судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов не знайшла підстав для зміни чи скасування судових актів у справі,
"Бухгалтерія", N 20/2 (435), 17 травня 2001 р.