СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
23.06.1971
(Витяг)
Б. звернувся до другої державної нотаріальної контори м. Горлівки з заявою про посвідчення договору дарування належної йому автомашини "Москвич-402" його дочці Ф. Нотаріус відмовив у посвідченні договору дарування з мотивів, що Б. під виглядом договору дарування фактично продає автомашину. Вважаючи дії нотаріуса неправильними, Б. оскаржив їх до народного суду.
Рішенням народного суду Микитівського району м. Горлівки від 8 липня 1970 р. у задоволенні скарги відмовлено. Судова колегія Донецького обласного суду ухвалою від 3 серпня 1970 р. рішення залишила без зміни. Постановою президії Донецького обласного суду від 29 квітня 1971 р. протест заступника Голови Верховного Суду УРСР залишено без задоволення.
У протесті заступника Голови Верховного Суду ставилося питання про скасування зазначених судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Протест підлягав задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи Б. в задоволенні скарги, народний суд посилався на те, що автомашину йому подарував чоловік його сестри, який мав своїх дітей і міг подарувати машину їм. Одержавши автомашину, Б. зразу ж передав її в користування зятю, хоча сам може керувати нею. Ці обставини, як вважав суд, свідчать про те, що Б., оформлюючи договір дарування, фактично продав автомашину своїй дочці.
З цього ж виходила і судова колегія та президія обласного суду, залишаючи рішення народного суду без зміни. Проте з таким висновком погодитися не можна.
Згідно з ст. 86 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) власникові належать права володіння, користування і розпорядження майном у межах, встановлених законом. Відповідно до цього ж закону, власник вправі подарувати належне йому майно, в тому числі й автомашину. Чинним законодавством не передбачено, щоб при посвідченні договору дарування сторони представляли нотаріусу докази про безоплатність такого договору.
У відповідності з ст. 243 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) за договором дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність. Отже, саме укладення договору дарування є доказом безоплатного відчуження майна.
Б. твердив, що, даруючи автомашину своїй дочці, він не мав наміру одержати будь-які гроші, оскільки матеріально забезпечений. Сам же він людина похилого віку, керувати автомашиною не може і нею не користується. Даних про те, що Б. мав намір під виглядом договору дарування продати автомашину своїй дочці, в справі також немає.
Та ж обставина, що Б. не представив доказів, що за станом здоров'я не може керувати автомашиною і що машина була подарована йому чоловіком сестри, який міг її подарувати своїм дітям, сама по собі не є підставою для відмовлення в посвідченні договору дарування.
Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду УРСР протест заступника Голови Верховного Суду задовольнила, рішення народного суду Микитівського району м. Горлівки, ухвалу судової колегії Донецького обласного суду скасувала, а справу направила в народний суд для нового розгляду в іншому складі суддів.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.