СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
21.09.2004
(Витяг)
Славутицький міський суд Київської області вироком від 5 грудня 2002 р. засудив П. за ч. 2 ст. 364 КК ( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі з позбавленням на два роки права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями. На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки з покладенням на нього обов'язку не виїжджати за межі України, повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання і роботи.
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 26 лютого 2003 р. вирок залишив без зміни.
У постанові від 20 травня 2003 р. Славутицький міський суд Київської області дав роз'яснення, що відповідно до ст. 75 КК ( 2341-14 ) звільнення П. від відбування покарання стосується основного покарання, а додаткове - у виді позбавлення на два роки права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, - виконується самостійно.
П. визнано винним у тому, що він, працюючи начальником Фонду комунального майна виконкому Славутицької міської ради (далі - Фонд) і будучи службовою особою, яка наділена повноваженнями щодо організаційної роботи та здійснення керівництва Фондом, а також відповідальна за ефективність використання майна, що перебувало на балансі цієї організації, отримав від нотаріуса виконавчий напис від 13 липня 2001 р. про стягнення на користь Фонду із закритого акціонерного товариства "Трикотажна фабрика "Єлена", що знаходиться у м. Славутичі (далі - Фабрика), заборгованості з орендної плати в сумі 63 тис. 415 грн. За вчинення виконавчого напису Фонд сплатив також суму нотаріальних послуг - 680 грн.
Виконавчий напис разом із листом від 16 липня 2001 р. П. направив для примусового виконання у Славутицьке відділення державної виконавчої служби, у зв'язку з чим було накладено арешт на майно Фабрики для звернення стягнення на майно боржника.
На прохання керівництва Фабрики, яке надало гарантійного листа від 6 серпня 2001 р. про сплату орендних платежів і заборгованості з орендної плати в строк до 31 грудня 2001 р., П., зловживаючи своїм службовим становищем, листом від 6 серпня 2001 р. відкликав зазначений виконавчий напис без подальшого виконання.
Державний виконавець постановою від 14 серпня від 2001 р. згідно з ч. 1 ст. 40 Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження" цей виконавчий напис повернув з позбавленням права його повторного пред'явлення до виконання.
Після відкликання виконавчого напису Фабрика не виконала свої зобов'язання і станом на 19 березня 2002 р. зазначеної заборгованості з орендної плати не сплатила.
Внаслідок зловживання П. службовим становищем в інтересах третіх осіб Фонду завдано матеріальної шкоди на суму 64 тис. 95 грн.
У касаційних скаргах засуджений та захисник посилалися на те, що П. своїм службовим становищем не зловживав і його дії не потягли настання тяжких чи інших негативних наслідків державним інтересам або інтересам юридичної особи, а висновок суду про винність П. у вчиненні ним злочину не відповідає фактичним обставинам справи і не підтверджений зібраними доказами. У зв'язку з цим вони порушили питання про скасування судових рішень щодо П. та закриття справи за відсутністю в його діянні складу злочину.
Заслухавши суддю-доповідача, який підтримав скарги, прокурора, котрий визнав за необхідне апеляційну ухвалу скасувати і справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що засуджений, не погоджуючись із постановленим щодо нього вироком, подав апеляцію, в якій просив вирок скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діянні складу злочину.
Розглянувши апеляцію, апеляційний суд Київської області залишив її без задоволення, а вирок - без зміни.
Відповідно до вимог ст. 377 КПК ( 1003-05 ) в апеляційній ухвалі має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Апеляційний суд ці вимоги закону порушив.
Зокрема, як видно зі змісту апеляції та доповнення до неї, засуджений наводив доводи про те, що судове слідство у справі проведено неповно й необ'єктивно, суд не дав жодної оцінки тій обставині, що на момент відкликання виконавчого напису існував борг Фонду перед Фабрикою в сумі 76 тис. 237 грн. і потім ця сума була перерахована Фонду як взаємозалік заборгованості з орендної плати, яку суд необґрунтовано визнав як збитки, завдані Фонду.
Апеляційний суд при розгляді справи в апеляційному порядку доводів засудженого в ухвалі не навів, їх ретельно не перевірив і не проаналізував, відповіді на них не дав та свого рішення про залишення апеляції без задоволення належним чином не мотивував.
Виходячи з того, що апеляційний суд постановив ухвалу з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги засудженого та його захисника задовольнила частково: ухвалу апеляційного суду щодо П. скасувала і направила справу на новий апеляційний розгляд, під час якого зазначені недоліки необхідно усунути.