СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 20.12.2000
(Витяг)
У грудні 1997 р. Т.О.О. звернувся в суд із позовом до СП "Укр-Італ" (далі - СП) і магазину "Санта-Роза" про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 27 червня 1996 р., його розірвання, стягнення з відповідачів вартості придбаного товару на суму 2 тис. грн., витрат по монтажу й демонтажу придбаного обладнання та відшкодування моральної шкоди.
Позивач послався на те, що 27 червня 1996 р. між ним і СП було укладено письмовий договір купівлі-продажу стаціонарної установки італійського виробництва для очищення води. Безпосередню реалізацію товару здійснив згаданий магазин. На порушення його прав як покупця продавець не включив у договір і не передав йому фільтр грубої очистки, без якого робота комплекту неможлива. Пізніше відповідачі такий фільтр йому поставили, однак не виконали робіт по монтажу установки та пуску її в дію.
У жовтні 1998 р. Т.О.О. і Г.О.Г. заявили до тих самих відповідачів додатковий позов, у якому зазначалося, що установка була придбана ними обома за спільні кошти, а тому неправомірними діями їм спричинено як матеріальну, так і моральну шкоду. Остаточно просили стягнути вартість установки в сумі 3 тис. 428 грн., 6 тис. 179 грн. неустойки, 750 грн. витрат по монтажу установки, 250 грн. судових витрат та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 1999 р. договір купівлі-продажу від 27 червня 1996 р. визнано частково недійсним, розірвано та стягнуто з СП на користь Т.О.О. і Г.О.Г. вартість установки в сумі 3 тис. 428 грн., 750 грн. на відшкодування матеріальної шкоди (витрати по монтажу), неустойку в сумі 6 тис. 179 грн., 600 грн. на відшкодування моральної шкоди та витрати на оплату юридичної допомоги (250 грн.). Позивачів зобов'язано повернути відповідачу (СП) придбану за договором установку, а в решті вимог відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 25 травня 1999 р. зазначене рішення було змінено. З нього виключено висновки суду про те, що однією зі сторін у договорі був Г.О.Г., і про стягнення сум на його користь.
Постановою президії обласного суду від 8 грудня 1999 р. згадані вище рішення були залишені без зміни, а протест голови цього суду - без задоволення.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень і направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Відповідно до вимог статей 12, 14 Закону від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) та роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. N 5 ( v0005700-96 ) "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", вимоги споживача розглядаються після пред'явлення ним квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює.
Жодного зі згаданих документів позивачі не подали. З договору купівлі-продажу від 27 червня 1996 р., на який послався суд, вбачається тільки факт досягнення домовленості між Г.О.В. (котрий 29 травня 1996 р. змінив прізвище й по батькові на Т.О.О.) і СП про наступне придбання останнім за 1 тис. умовних одиниць комплекту: фільтра і балона. Зазначений договір покупцем не підписано. Будь-яких інших доказів того, що цей товар було фактично покупцем оплачено і одержано, у справі немає. З довідки СП від 7 жовтня 1998 р. N 220 вбачається, що в період із 1 червня до 1 вересня 1996 р. СП через представництво в м. Одесі таких фільтрів не продавало. Із довідки ДПІ в Малиновському районі м. Одеси від 18 вересня 1998 р. видно, що ліцензію на торговельну діяльність СП видано Одеським міським виконавчим комітетом 3 грудня 1997 р., і дозволу на розрахунки в іноземній валюті СП у 1996 - 1998 рр. не мало. Згідно з цією ж довідкою магазин-салон "Санта-Роза" в Малиновському районі м. Одеси не зареєстровано.
Суд наведених документів не дослідив і викладених у них обставин належним чином не з'ясував. Отже, судом повною мірою не з'ясовано, хто з позивачів, коли саме, у кого, за яку ціну та за яку валюту придбав зазначений у позові товар. Від належного з'ясування цих обставин та статусу відповідачів залежить вирішення питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень згаданого вище Закону і прийняття рішення в цілому.
Крім того, суд щодо однієї угоди постановив одночасно рішення про визнання її недійсною та про її розірвання. Це свідчить про невизначеність суду з питань підстав та предмета позову.
Визнавши, що Г.О.Г. не є належним позивачем, судова колегія фактично відмовила йому в позові, хоча і зазначила про зміну рішення. Таке рішення колегії суперечить п. 4 ст. 311 ЦПК ( 1503-06 ), згідно з яким касаційній інстанції надається право змінити рішення або постановити нове, не передаючи справу на новий розгляд, якщо у ній не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, її обставини встановлено судом першої інстанції повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права.
Суперечливість із даного питання допущено також судом першої інстанції, який у резолютивній частині рішення визнав частково недійсним договір між Т.О.О. (Г.О.В.) та СП, а за наслідком розірвання договору права та обов'язки визначив і за Г.О.Г. Президія обласного суду не взяла до уваги зазначені помилки й не скасувала незаконні рішення.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалу судової колегії в цивільних справах та постанову президії Одеського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.