СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 20.03.96
(Витяг)
У лютому 1991 р. М.Г. пред'явила позов до К.І. про визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, яке складається з будинку й надвірних господарських споруд. Свої вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що спірне майно було власністю колгоспного двору, головою якого вона була до 1974 р. З нею в будинку проживала як член колгоспного двору її сестра Л.Ю. У 1974 р. М.Г. з чоловіком переїхали жити в м. Хуст, продовжуючи брати участь у веденні господарства колгоспного двору. Після їх переїзду сестра Л.Ю. одружилася з К.С. і останній вселився у спірний будинок. У 1984 р. померла сестра, а в березні 1990 р. - К.С., який залишив заповіт на свою дочку - відповідачку К.І. За клопотанням останньої Хустський райвиконком видав у січні 1991 р. на ім'я померлого К.С. свідоцтво про право власності на спірний будинок, яке рішенням Хустського районного суду було визнано недійсним. Позивачка зазначала, що з 1976 р. вона є інвалідом другої групи, колгоспною пенсіонеркою і тому не втратила право на майно колгоспного двору. Оскільки вона є останнім членом цього двору, після смерті К.С. спадщина не відкривалась, а все майно повинно належати їй.
К.І. пред'явила зустрічний позов про визнання права власності на майно колгоспного двору. Вона зазначала, що в листопаді 1973 р. М.Г. зі своїм чоловіком придбали жилий будинок в м. Хусті для постійного проживання. З весни 1974 р. М.Г. не брала участі працею чи коштами у веденні спільного господарства колгоспного двору, а в 1976 р. її було визнано інвалідом. У лютому 1973 р. К.С. одружився з Л.Ю. і після переїзду М.Г. у м. Хуст переселився в колгоспний двір, де жив до дня своєї смерті. З 1984 р., коли померла Л.Ю., К.С. був єдиним і останнім членом колгоспного двору. Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем батька, К.І. просила визнати за нею право власності на майно колгоспного двору.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Закарпатського обласного суду від 16 січня 1996 р. первісний і зустрічний позови задоволено частково. За кожною - позивачкою й відповідачкою - визнано право власності на половину майна колишнього колгоспного двору.
У касаційних скаргах і М.Г., і К.І., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просили скасувати постановлене рішення й направити справу на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Як видно з матеріалів справи і було встановлено обласним судом, М.Г. в листопаді 1973 р. переїхала на постійне проживання в м. Хуст.
Згідно з чинною на той час ст. 126 ЦК ( 1540-06 ) працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років не брав участі у веденні спільного господарства двору. Це правило не поширювалось на непрацездатних осіб і не застосовувалось, якщо член двору не брав участі у веденні господарства через хворобу.
Оскільки М.Г. після вибуття в м. Хуст не брала участі у веденні господарства колгоспного двору менше трьох років і в цей період стала інвалідом, а отже непрацездатною, суд обгрунтовано дійшов висновку, що за нею збереглося право на частку в майні двору.
Суд також правильно визнав, що після смерті Л.Ю. в 1984 р. К.С. залишився останнім членом колгоспного двору і після його смерті в березні 1990 р. на підставі чинної тоді ст. 563 ЦК ( 1540-06 ) відкрилася спадщина, причому тільки на половину майна двору (оскільки М.Г. як інвалід другої групи не втратила права на це майно), спадкоємцем якої є К.І.
Посилання К.І. в касаційній скарзі на те, що М.Г. у 1973 р. вибула з членів колгоспного двору і до неї не повинна застосовуватися ст. 126 ЦК ( 1540-06 ), не можна взяти до уваги. Право на частку в майні колгоспного двору М.Г. могла втратити за умови її неучасті працею і коштами у веденні спільного господарства двору протягом трьох років підряд. Однак до закінчення трирічного строку, протягом якого за нею ще зберігалось право на частку в майні двору, М.Г. стала інвалідом II групи. Після цього М.Г. взагалі не могла бути позбавлена права на частку в майні двору на підставі ст. 126 ЦК, правила якої не поширювалися на непрацездатних.
Наведені в касаційній скарзі М.Г. доводи про те, що вона на момент смерті К.С. залишалась останнім членом колгоспного двору, і тому спадщина на майно двору не відкривалась, суперечать фактичним обставинам справи. Зібрані докази безперечно свідчать про те, що М.Г. вибула в м. Хуст і за нею як інвалідом другої групи збереглося не членство в колгоспному дворі, а лише право на частку в його майні.
Суд повно і всебічно дослідив обставини справи, перевірив доводи й заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним доказам. Постановлене у справі рішення відповідає її матеріалам і вимогам закону, підстав для його скасування немає. Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України касаційні скарги залишила без задоволення, а рішення Закарпатського обласного суду - без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.