КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
09.09.2004
(Витяг)
Вироком Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 вересня 2003 р. А., раніше судимого вироком Сімферопольського районного суду від 18 червня того ж року за ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ), засуджено за ч. 4 тієї ж статті на п'ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків - на п'ять років шість місяців позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 листопада 2003 р. вирок залишено без зміни.
А. визнано винним у тому, що 30 липня 2003 р., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він викрав у кафе мікшерський пульт вартістю 6 тис. 966 грн.
У касаційному поданні прокурор, не оскаржуючи кваліфікації дій А. та призначеного йому покарання, порушив питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону - розглядом справи судом першої інстанції у відсутності представника обвинувачення.
Обговоривши наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно є обгрунтованим і підлягає задоволенню з таких підстав.
У статтях 16, 161 КПК ( 1001-05 ), статтях 24, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплені засади змагальності та рівності учасників кримінального процесу, які випливають із міжнародних актів, - Загальної декларації прав людини (ст. 7), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ст. 14). Засада змагальності передбачає однозначне та принципове розмежування функцій обвинувачення, захисту й вирішення справи, які не можуть покладатися на один і той же орган, та означає, що суд ні в якому разі не може брати на себе функцію обвинувачення або захисту.
Відповідно до статей 264, 289 КПК ( 1003-05 ) участь у судовому засіданні прокурора, який здійснює функцію державного обвинувачення, є обов'язковою, і суд не може розглядати справу в його відсутності незалежно від причин неявки.
У даному випадку суд порушив чітко регламентовані в законі процедури, якими гарантується додержання принципів змагальності та рівності сторін при розгляді справи, зокрема вимоги ч. 3 ст. 297, ч. 1 ст. 300, ст. 318 КПК ( 1003-05 ), внаслідок чого вирок не може бути визнаний законним як такий, що постановлений усупереч загальним засадам судочинства.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Ялтинського міського суду від 16 вересня 2003 р. та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 листопада того ж року щодо А. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.