ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
03.02.2004
(Витяг)
Київський районний суд м. Донецька вироком від 27 червня 2002 р. засудив Г. за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 355 КК ( 2341-14 ) на чотири роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
Цим же вироком Р. засуджено за ч. 4 ст. 187 КК ( 2341-14 ) на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 3 ст. 289 цього Кодексу - на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК - до десяти років позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків Р. остаточно визначено покарання у виді десяти років шести місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
В апеляційному порядку справа не розглядалась.
Р. визнано винним у тому, що він за попередньою змовою з особами, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, згідно із заздалегідь розробленим планом і з розподілом ролей взяв участь у нападі на родину Т. з метою заволодіння їхнім майном, поєднаний із насильством, що є небезпечним для життя та здоров'я.
Г. засуджено за те, що він, не знаючи про справжній намір Р. та інших осіб і вважаючи, що вони вимагають від потерпілих повернення боргу, виконав залежні від нього дії, які він вважав необхідними, щоб примусити потерпілих до виконання цивільно-правового зобов'язання.
У касаційному поданні прокурор порушив питання про скасування вироку щодо Р. та Г. у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій останнього та невідповідністю призначеного йому покарання.
Обґрунтовуючи наявність підстав для скасування вироку щодо Г., прокурор зазначив, що органи досудового слідства кваліфікували дії Г. за ч. 4 ст. 187 КК ( 2341-14 ), а суд при розгляді справи істотно порушив кримінально-процесуальний закон, оскільки не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що потягло кваліфікацію дій Г. за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 355 КК і призначення занадто м'якого покарання.
Підстав для скасування вироку щодо Р. у касаційному поданні не наведено.
Перевіривши матеріали справи й наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства кваліфікували дії Г. за ч. 4 ст. 187 КК ( 2341-14 ). Але під час розгляду справи в суді прокурор змінив обвинувачення Г. на ч. 2 ст. 15, ст. 355 КК. Потерпілі проти цього не заперечували. Суд розглянув справу щодо Г. в межах обвинувачення, пред'явленого прокурором, та призначив покарання, про яке той просив. Отже, суд не порушив норм кримінально-процесуального закону.
Крім того, з часу набрання вироком законної сили минуло більше року і встановлений засудженому іспитовий строк закінчився. За таких умов перегляд судового рішення з метою погіршити становище засудженого призвів би до порушення права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у задоволенні касаційного подання прокурора відмовила.