ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
ПОСТАНОВА
23.03.1984
(Витяг)
У серпні 1981 р. А. пред'явив позов до Г. і К. про поділ спадкового жилого будинку. Позивач зазначав, що половина будинку у м. Дебальцеве по вул. Постишева, 129 належала його матері і остання заповіла її йому. Решта будинку належала другому чоловіку його матері, який заповів її своїй дружині і сину від першого шлюбу. Мати позивача померла 18 квітня 1979 р., а її другий чоловік - 12 серпня 1974 р.
Посилаючись на те, що відповідачі оспорюють його право на будинок, позивач просив визнати за ним право власності на половину будинку і виділити її в натурі.
Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням судової колегії в цивільних справах Донецького обласного суду від 12 жовтня 1984 р. за А. визнано право власності на 12/25 частин будинку, а за Г. - на 13/25 і між ними проведено поділ будинку в натурі. З Г. стягнено на користь інших спадкоємців грошову компенсацію за їх частки. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР залишила рішення без зміни.
У протесті заступника Прокурора УРСР порушується питання про зміну цього рішення з посиланням на те, що 1/4 частина будинку, яку батько відповідача Г. заповідав своїй дружині, мала перейти до відповідача Г., якому батько заповів також 1/4 частину будинку, а не до спадкоємців за законом, як це визнав суд.
Пленум Верховного Суду УРСР визнав доводи протесту неспроможними з таких підстав.
Частиною 1 ст. 544 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) передбачено загальне правило, згідно з яким конкретно визначена у заповіті частка спадкоємця, який відпав, переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними у рівних частках. Якщо ж спадкодавець заповідав все своє майно (без визначення часток) призначеним ним спадкоємцям (спільне закликання до спадкування), відповідно до ч. 2 цієї ж статті частка спадщини, що належала б спадкоємцю, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках і в тих випадках, коли є інші спадкоємці за законом.
Оскільки батько відповідача Г. у своєму заповіті від 24 вересня 1958 р. визначив частки кожного із спадкоємців (по 1/4 частині будинку), суд правильно розподілив частку спадкоємця за заповітом, який відпав (дружини заповідача), між всіма спадкоємцями за законом.
Виходячи з наведеного, Пленум Верховного Суду УРСР відхилив протест.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.