СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.11.2003
(Витяг)
Вироком Київського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2002 р. С. засуджено за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358 КК ( 2341-14 ) і на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів призначено покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Колегія суддів апеляційного суду Харківської області ухвалою від 1 квітня 2003 р. залишила вирок без зміни.
С. визнано винним у тому, що він, діючи за попередньою змовою із не встановленими слідством особами та використовуючи підроблений паспорт мешканця Харківської області К. із фотокарткою не встановленої слідством особи, з метою приховання подальшої незаконної діяльності 29 серпня 2001 р. створив від імені К. суб'єкт підприємницької діяльності - приватну фірму (далі - Фірма) - і підробив підпис К. на її статуті. 30 серпня 2001 р. за тими ж документами Фірма була зареєстрована у виконавчому комітеті Харківської міської ради, а 18 вересня 2001 р. - в ДПІ Комінтернівського району м. Харкова.
21 вересня 2001 р. С., продовжуючи свою злочинну діяльність, разом із не встановленими слідством особами відкрив поточний рахунок Фірми у Харківській філії акціонерного комерційного банку "Надра" (далі - Банк), надавши Банку підроблений паспорт на ім'я К. і картку зі зразками відбитків печатки Фірми та підробленими підписами зазначеної особи.
26 вересня 2001 р. з метою отримання можливості контролювати й використовувати грошові кошти під час злочинної діяльності С. зареєстрував у нотаріуса Харківського міського нотаріального округу картку зі зразками відбитків печатки Фірми з підробленим ним підписом фіктивного директора фірми Д. При цьому він надав нотаріусу підроблений ним паспорт на ім'я Д. зі своєю фотокарткою.
У подальшому, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на заняття фіктивною підприємницькою діяльністю, С. надав у Банк підроблені документи на ім'я Д., а також довідку з Нововодолазької міжрайонної ДПІ Харківської області про присвоєння Д. ідентифікаційного номера та фіктивний наказ про звільнення з посади директора Фірми К. і призначення на цю посаду Д., внаслідок чого отримав одноособове право розпоряджатися грошима на рахунку Фірми.
Наприкінці вересня 2001 р. та 12 жовтня 2001 р. С, представляючись директором Фірми Д., за попередньою змовою із не встановленими слідством особами, які діяли як представники Фірми, маючи умисел на вчинення шляхом обману шахрайства в особливо великих розмірах, запропонував Д. О., який діяв за дорученням приватного підприємця Ю., придбати у Фірми 40 тонн вершкового масла за ціною 6 грн. за кілограм. З цією метою зловмисники надали підроблені документи про зберігання масла в кількості 100 тонн на складах ТОВ "Указ".
15 жовтня 2001 р. на підставі усної домовленості про продаж 20 тонн масла з розрахункового рахунку Ю. на рахунок Фірми було перераховано попередню оплату в сумі 120 тис.грн., якими С. за попередньою змовою із не встановленими слідством особами заволодів, перерахувавши їх через Банк на підставі підроблених ним трьох платіжних доручень від 15 жовтня 2001 р. фіктивному ТОВ "Інтервектор". Тим самим він легалізував зазначені грошові кошти, а сам цього ж дня зник. Унаслідок зазначених дій Ю. було заподіяно шкоду в особливо великому розмірі.
Крім того, в період з 12 по 15 жовтня 2001 р. С. з метою прикриття протиправної діяльності Фірми та створення враження у найнятого ним на роботу у Фірму бухгалтера та інших осіб, що він дійсно є її директором, підробив численні документи, підписавши їх від імені Д.
У касаційних скаргах засуджений та його захисник порушили питання про скасування судових рішень і повернення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій С. за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 і ч. 2 ст. 358 КК ( 2341-14 ).
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що ці скарги підлягають частковому задоволенню.
Висновки суду про винність засудженого С. у заволодінні чужим майном шляхом шахрайства, фіктивному підприємництві, підробленні документів та їх використанні за встановлених судом і викладених у вироку обставин підтверджені дослідженими у справі показаннями свідків Д. О., Ю. та інших, даними протоколів упізнання цими свідками С. як К. й Д., названими у вироку документами, в тому числі підробленими, про створення і реєстрацію Фірми від імені К., перебування Д. під вартою ще з 11 червня 2001 р., наявність у Фірми масла, його зберігання та поставку Ю., попередню оплату ним цього масла, перерахування Фірмою коштів ТОВ "Інтервектор", а також іншими документами й висновками судово-бухгалтерської, судово-портретної, судово-технічної та почеркознавчої експертиз.
На підставі зазначених доказів, які були ретельно досліджені в судовому засіданні та отримали належну оцінку у вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинених С. злочинів і правильно кваліфікував злочинні дії засудженого за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 205 та ч. 2 ст. 358 КК ( 2341-14 ).
Наведені в касаційних скаргах доводи про те, що суд не встановив докази вчинення С. зазначених злочинів за попередньою змовою із не встановленими слідством особами, що засуджений не мав прямого умислу на фіктивне підприємництво, не підробляв та не використовував підроблені документи, суперечать встановленим у справі фактичним обставинам і спростовані наявними в її матеріалах та наведеними у вироку доказами. Водночас доводи касаторів про безпідставність засудження С. за ч. 2 ст. 209 КК ( 2341-14 ) колегія суддів визнала такими, що заслуговують на увагу.
Як убачається з матеріалів справи, отримані С. унаслідок шахрайства грошові кошти не були легалізовані або відмиті за обставин, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 209 КК ( 2341-14 ). Цього органи досудового слідства та суд першої інстанції у справі не встановили. Доказів на підтвердження зазначеного обвинувачення не наведено й у вироку суду та ухвалі апеляційної інстанції.
Що ж стосується перерахування на рахунок ТОВ "Інтервектор" отриманих унаслідок фіктивної реалізації масла грошей, то, як підтверджено матеріалами справи, ці дії засуджений вчинив саме з метою безперешкодного заволодіння грошима, а не для їх легалізації або відмивання, як передбачено диспозицією зазначеної кримінально-правової норми.
На підставі викладеного судові рішення щодо С. в частині засудження за ч. 2 ст. 209 КК ( 2341-14 )скасовано, а справу закрито відповідно до п. 2 ст. 6 КПК ( 1001-05 ) за відсутністю в його діях зазначеного складу злочину.
З урахуванням зменшення обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала за можливе остаточно визначити С. на підставі ч. 1 ст. 70 КК ( 2341-14 ) за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358 цього Кодексу, п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.