Врегулювання спорів
1. У разі спору між Сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції заінтересовані Сторони прагнуть до його врегулювання шляхом переговорів.
2. Якщо заінтересовані Сторони не можуть досягти згоди шляхом переговорів, вони можуть спільно вдатися до добрих послуг третьої Сторони або звернутися до неї з проханням про посередництво.
3. При ратифікації, прийнятті, затвердженні цієї Конвенції або приєднанні до неї чи в будь-який час після цього держава або організація економічної інтеграції можуть надіслати депозитарію письмову заяву про те, що стосовно спору, який не може бути вирішений згідно з положенням пункту 1 або пункту 2 цієї статті, вони визнають один або обидва з наступних засобів врегулювання спору як обов'язкові:
а) арбітраж згідно з процедурами, що будуть встановлені Конференцією Сторін на її першому черговому засіданні;
b) передача спору до Міжнародного суду.
4. Якщо Сторони не прийняли згідно з пунктом 3 цієї статті одну й ту саму або будь-яку з процедур, то спір передається на врегулювання шляхом погоджувальної процедури згідно з пунктом 5 цієї статті, якщо Сторони не домовилися про інше.
5. На прохання однієї зі Сторін спору створюється погоджувальна комісія. Комісія складається з рівного числа членів, що призначаються кожною заінтересованою Стороною, і голови, обраного спільно членами, призначеними кожною Стороною. Комісія приймає остаточне рішення, що має рекомендаційний характер, яке Сторони сумлінно враховують.
6. Положення цієї статті застосовуються щодо будь-якого протоколу, якщо в цьому протоколі не передбачено інше.