"Виправданим є накладення арешту на всі предмети, які можуть слугувати встановленню істини чи конфіскація або вилучення з обігу яких може бути санкціонована".
Пункт 1 статті 104
"У процесі попереднього судового слідства суддя-слідчий повноважний накладати арешт на всі предмети, конфіскація яких є виправданою".
Пункт 1 статті 552а
"Заінтересовані особи можуть, подавши клопотання, оскаржити накладення арешту, користування конфіскованими предметами, а також запізнення із виданням наказу про повернення [зазначених предметів] (...)".
ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ
22. Товариство Vereniging Weekblad Bluf! звернулося до Комісії 4 травня 1988 року. Посилаючись на статтю 10 Конвенції, воно скаржиться на накладення арешту й повне вилучення з обігу випуску N 267 свого періодичного видання Bluf! Крім того, заявник стверджує, що було порушено пункти 1, 2 і 3 (a) статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_174 ), оскільки внаслідок закриття судового слідства він не мав можливості захиститися від обвинувачення, що становило підґрунтя для застосування двох наведених вище заходів, а також був позбавлений своєї власності без додержання належної процедури.
23. 29 березня 1993 року Комісія оголосила заяву прийнятною щодо першої скарги та неприйнятною щодо решти. У своїй доповіді від 9 вересня 1993 року (стаття 31) вона висловила думку, шістнадцятьма голосами проти двох, що було порушення статті 10. Повний текст висновку Комісії разом з окремою думкою, що не збігається з позицією більшості, долучено як додаток до цього рішення (3).
---------------
(3) з практичних міркувань цей додаток з'явиться лише з остаточною друкованою версією цього рішення (том 306-A серії A Публікацій Суду), але копію доповіді Комісії можна отримати в канцелярії Суду.
ОСТАТОЧНІ ПОДАННЯ УРЯДУ ДО СУДУ
24. У своєму меморандумі Уряд висловив думку, що
"у цій справі вимоги пункту 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ) було виконано, тому немає жодної підстави стверджувати про порушення статті 10 Конвенції".
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
25. Товариство-заявник стверджує, що арешт і подальше вилучення з обігу випуску N 267 журналу Bluf! порушує його право на свободу вираження поглядів. Воно посилається на статтю 10 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає:
"1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві".
26. Уряд заперечує це твердження, тоді як Комісія погоджується з ним в частині вилучення з обігу.
A. Наявність "втручання"
27. Суд відзначає, що застосовані заходи є втручанням державної влади у здійснення заявником права на свободу поширення інформації та ідей. Жодна із сторін цього не заперечує.
B. Виправданість втручання
28. Таке втручання порушує статтю 10, крім випадків, якщо воно встановлене законом, має законну мету в значенні пункту 2 статті 10 і є "необхідним в демократичному суспільстві" для її досягнення.
1. "Встановлене законом"
29. Уряд вважає, що накладення арешту ґрунтується на положеннях статей 94 і 104 Кримінально-процесуального кодексу (див. пункт 21 вище), а вилучення з обігу - на положеннях статей 36b п. 1 (4) та 36c(5) Кримінального кодексу (див. пункт 20 вище). Випуск N 267 журналу Bluf! був джерелом поширення інформації, додержання таємного характеру якої було необхідним в інтересах держави, а це становить склад злочину, передбаченого статтями 98 і 98a Кримінального кодексу (див. пункт 20 вище).
30. Товариство-заявник стверджує, що накладення арешту на видання, яким є й цей тижневик, та його вилучення з обігу відповідає фундаментальному принципові верховенства права за змістом поняття "встановлене законом" тільки тоді, коли воно здійснюється в рамках кримінальної процедури. З огляду на важливість права на свободу вираження поглядів, тільки така процедура є запорукою достатніх гарантій. Однак у цій справі зазначеної умови не було дотримано, оскільки прокуратура видала дозвіл на арешт і вилучення, не маючи обов'язку доведення за участю всіх сторін того факту, що йдеться про інформацію, секретний характер якої має бути збережено.
Крім того, на думку заявника, вжиті заходи суперечать законодавству Нідерландів, зокрема в тому, що винуватість сторони у справі ніколи встановлено не було, а стаття 7 Конституції забороняє застосовувати запобіжні заходи до друкованих видань. Зрештою, накладення арешту й вилучення не були ні покаранням у значенні положень пункту 2 статті 10, ні заходами доцільності.
31. Комісія вважає достатньою ту умову, що заходи, які лежать в основі заяви, були вжиті на підставі статей 98a та 98c Кримінального кодексу.
32. Суд не погоджується із твердженням, що стаття 10 протидіє накладенню арешту й вилученню друкованого видання, здійснених поза кримінальною процедурою. У національних органів має бути можливість застосовувати такі заходи виключно з метою відвернути юридично каране розкриття секретної інформації, не вдаючись до процедури кримінального переслідування суб'єкта розкриття у разі, якщо національне право надає достатні процесуальні гарантії цьому суб'єктові. Законодавство Нідерландів відповідає цій умові, дозволяючи заінтересованій стороні оскаржити в суді як накладення арешту, так і вилучення з обігу (див. пункт 21 вище), і ці можливості товариство-заявник використало.
Що стосується другого твердження товариства-заявника, то Суд знову зазначає, що внутрішнє право насамперед належить тлумачити і застосовувати національним органам, передовсім судам (див., зокрема, рішення у справі "Чорхерр проти Австрії" від 25 серпня 1993 року, серія A, N 266-B, с. 36, п. 25). У цій справі Касаційний суд двічі (див. пункти 14 і 18 вище) розглянув і відхилив подання заявника. Зі свого боку, Європейський суд не бачить жодних підстав вважати, що законодавство Нідерландів було застосовано неправильно.
Таким чином, втручання було "встановлене законом".
2. "Законна мета"
33. Товариство-заявник погодилося, що на момент накладення арешту заборона публікації квартальної доповіді теоретично могла б слугувати цілям "національної безпеки". Однак воно стверджує, що з моменту розповсюдження повторно видрукуваного випуску N 267 стан речей змінився на інше, оскільки таємниці як такої вже не існувало.
34. Як стверджує Уряд, особи та групи, що становлять загрозу національній безпеці, від ознайомлення з цим документом можуть дізнатися про факт і ступінь поінформованості BVD про їхню підривну діяльність. Спосіб подання цієї інформації може також розкрити методи і предмет діяльності секретних служб. Таким чином, ці особи та групи дістали можливість використати зазначену інформацію на шкоду національній безпеці.
35. Суд визнає, що належне функціонування демократичного суспільства, яке спирається на принцип верховенства права, потребує таких інституцій, як BVD, які, щоб їхня діяльність була ефективною, повинні працювати негласно і мати необхідний захист. Для цього держава може захищати себе від неправомірних дій окремих осіб і груп, які намагаються посягнути на основоположні цінності демократичного суспільства.
36. З огляду на особливі обставини справи та на відповідні їм строки прийняття рішень відповідними компетентними судами, втручання безумовно мало за мету захист національної безпеки - законну мету в розумінні пункту 2 статті 10.
3. "Необхідність у демократичному суспільстві"
37. Товариство-заявник стверджує, що заходи для арешту й вилучення, вжиті з метою запобігання розповсюдженню випуску N 267 журналу Bluf!, не були необхідними в демократичному суспільстві для захисту національної безпеки, оскільки доповідь, підготовлена шість років тому, від часу свого видання в 1981 мала найнижчий гриф секретності. Більше того, ці заходи втратили свою доцільність після розповсюдження повторного тиражу зазначеного випуску тижневика, оскільки інформація втратила свою секретність. Утримуючись від втручання, держава тим самим визнала, що питання конфіденційності не було питанням першочергової важливості. У будь-якому разі, не слід залишати без уваги очевидний намір товариства-заявника зробити цією публікацією свій внесок у публічну дискусію стосовно діяльності BVD, що тривала в Нідерландах.
38. Уряд обстоює позицію, що, якщо накладення арешту відповідало вимогам пункту 2 статті 10, ця відповідність поширюється й на продовження цього арешту і подальше вилучення з обігу, оскільки вжиті заходи мали на меті запобігти тому, щоб доповідь потрапила до рук осіб без відповідних повноважень. Інформація мала залишитися конфіденційною. Саме держава повинна визначати й забезпечувати таку конфіденційність і саме їй також належить оцінити, як ця інформація може бути використана підривними елементами на шкоду національній безпеці. У цьому контексті держава повинна мати широкі межі розсуду.
Органи влади Нідерландів утрималися від запобігання розповсюдженню передруку виключно на підставі побоювання серйозних порушень громадського порядку - з огляду на велику кількість людей на вулицях Амстердама 30 квітня 1987 року, в день народження королеви Нідерландів. Оскільки розповсюдження журналу мало тільки місцевий характер і було здійснене в обмеженій кількості, вилучення залишилося чинним і після цієї дати. Зазначена заявником кількість у 2500 проданих примірників була перебільшена. Більше того, стверджувати, що після розповсюдження періодики заходи втратили свою ефективність, означає погодитися з формулою "злочинець платить".
Нарешті, ця справа відрізняється від справи "Вебер проти Швейцарії", рішення від 22 травня 1990 року, серія A, N 177, с. 23, п. 51). "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" (N 2), рішення від 26 листопада 1991 року, серія A, N 217, с. 30, п. 54) та "Опен Дор і Даблін Вел Вумен проти Ірландії", рішення від 29 жовтня 1992 року, серія A, N 246-A, с. 31, п. 76). На відміну від першої справи, у цьому випадку голландські органи влади вдалися до заходів переслідування для запобігання публікації; на відміну від двох інших справ, інформація, що містилася в доповіді, не могла бути отримана в інший спосіб.
39. З огляду на цю аргументацію, необхідно встановити, чи були достатні підстави за Конвенцією ( 995_004 ) для виправдання арешту й вилучення.
40. Виходячи з характеру обов'язків, що виконуються службою внутрішньої безпеки, корисність якої ніхто не ставить під сумнів, Суд, як і Комісія, погоджується з фактом, що така інституція повинна мати високий ступінь захисту від розкриття інформації стосовно її діяльності.
41. Втім, залишається відкритим питання, чи мала інформація в доповіді настільки делікатний характер, щоб це могло виправдати вжиття запобіжних заходів щодо її поширення. Документ, про який ідеться, на момент накладення арешту мав давність у шість років. Крім того, він мав досить загальний характер, а голова служби безпеки особисто зазначив, що в 1987 році різноманітні складові інформації, взяті окремо, не містили державної таємниці (див. пункт 9 вище). Зрештою, доповідь мала гриф "конфіденційно", який відповідає найнижчому ступеню секретності. Фактично, це був документ, призначений для співробітників BVD та інших офіційних осіб, які виконували певні обов'язки для BVD (див. пункт 8 вище).
42. Як і Комісія, Суд не вважає, що він зобов'язаний вирішувати питання, чи може захід накладення арешту 29 квітня 1987 року, взятий окремо, розглядатися як "необхідний".
43. З іншого боку, вилучення з обігу має розглядатися у світлі сукупності подій. Після арешту газети видавці передрукували велику кількість примірників і продавали їх на вулицях Амстердама, під час значного скупчення людей (див. пункти 11 і 38 вище).
Як наслідок, у той час, коли діяв захід вилучення, захищувана інформація вже була предметом широкого поширення. Є фактом і те, що кількість у 2500 примірників, яку назвало товариство-заявник, була заперечена Урядом. Однак Суд не вбачає підстав сумніватися в тому, що в будь-якому випадку велика кількість примірників була продана і що доповідь BVD набула широкого розголосу.
44. У цьому контексті, відзначає Суд, він уже доходив висновку щодо відсутності потреби перешкоджати поширенню певної інформації, якщо вона вже стала надбанням гласності (див. рішення у справі Вебера, згадуване вище, с. 22 - 23, п. 49) або перестала бути конфіденційною (див. рішення у справі "Обсервер" та "Гардіан" проти Сполученого Королівства" від 26 листопада 1991 року, серія A, N 216, с. 33 - 35, п. 66 - 70, та у справі "Санді Таймс" (N 2), згадуване вище, с. 30 - 31, п. 52 - 56).
45. Фактично в цій справі існує відмінність у рівні публічності. Однак інформація, про яку йдеться, стала доступною великій кількості людей, які, у свою чергу, мали можливість передати її іншим. Більше того, події були прокоментовані засобами масової інформації. Таким чином, захист інформації як державної таємниці вже не був виправданим, а вилучення випуску N 267 Bluf! не видавалося більше необхідним для досягнення визначеної законної мети. Однак, могло б бути цілком можливим притягти до відповідальності тих, хто вчинив злочинні дії.
46. Коротко кажучи, у зв'язку з тим, що захід не був необхідним у демократичному суспільстві, мало місце порушення статті 10.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
47. Стаття 50 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід судового або будь-якого іншого органу влади Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням, які випливають із цієї Конвенції ( 995_004 ), і якщо внутрішнє право цієї Сторони передбачає лише часткову компенсацію за наслідки такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
48. Заявник вимагає відшкодування тільки судових витрат, які стосуються провадження в національних судах і в органах Конвенції ( 995_004 ). З вирахуванням сум, отриманих як правова допомога в Нідерландах та Комісії, вони становлять 77773 гульдени, плюс 13052 гульдени податку на додану вартість.
49. Уряд підкреслює, що заявник отримував правову допомогу як на етапі провадження в національних судах, так і при розгляді справи в органах Конвенції ( 995_004 ). Вважаючи, що до розрахунку можуть братися тільки витрати й гонорари, які стосуються провадження в цих органах, Уряд визначає подану заявником суму як значно завищену.
50. Представник Комісії своєї думки не висловлював.
51. З огляду на свою прецедентну практику та на суму, виплачену як правова допомога, Суд, керуючись принципом справедливості, присуджує до виплати як відшкодування судових витрат 60000 (шістдесят тисяч) гульденів з урахуванням ПДВ.
На цих підставах Суд одноголосно
1. Постановляє, що було порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
2. Постановляє, що держава-відповідач має виплатити заявникові протягом трьох місяців 60000 (шістдесят тисяч) гульденів як відшкодування судових витрат.
3. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Учинено французькою та англійською мовами й оголошено на відкритому засіданні в Палаці прав людини, Страсбург, 9 лютого 1995 року.
Голова Суду Рольф Рюссдаль
Секретар Суду Герберт Пецольд