- внесення змін до статуту товариства;
- затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків;
- створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;
- прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Зазначені повноваження належать до компетенції загальних зборів акціонерів в силу закону незалежно від того, чи вони передбачені установчими документами акціонерного товариства. Це питання вирішувалося господарськими судами при вирішенні справ у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів. Наприклад, господарський суд Хмельницької області при вирішенні справи N 7/494-н за позовом ДП "Говер-Комплект" до ВАТ "Городоцьке верстатобудівельне виробниче об'єднання "Говер" не взяв до уваги доводи позивача про те, що на момент прийняття загальними зборами відповідача рішення про створення дочірнього підприємства установчі документи відповідача не передбачали такого повноваження загальних зборів. У мотивувальній частині рішення від 10 квітня 2001 р. суд зазначив, що це повноваження віднесено до виключної компетенції загальних зборів згідно зі ст. 41 Закону ( 1576-12 ).
Вирішення питань, віднесених згідно із законом до виключної компетенції загальних зборів, іншими органами товариства є перевищенням їхньої компетенції, що має наслідком визнання таких рішень недійсними. Господарськими судами розглядалися справи за позовами про визнання недійсними рішень органів акціонерного товариства, ухвалених із питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів. На цих підставах найчастіше оспорювалися рішення про створення (реорганізацію, ліквідацію) дочірніх підприємств та затвердження їх статутів. Як приклад можна навести справу N 1/172-13/121 за позовом ВАТ "Гідробуд" до ВАТ "Львівводбуд" та Миколаївської райдержадміністрації про визнання недійсним статуту ДІЇ "Миколаївська ПМК-104" ВАТ "Львівводбуд" та розпорядження про державну реєстрацію. При розгляді справи суд дійшов висновку про те, що голова правління ВАТ "Львівводбуд" не мав повноважень щодо затвердження статуту дочірнього підприємства. Рішенням господарського суду Львівської області від 21 травня 2002 р. позов задоволено. Рішення набрало законної сили і сторонами не оскаржувалося.
У господарських судів виникали ускладнення при вирішенні питань щодо порядку прийняття рішень із питань, віднесених згідно із Законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, в акціонерних товариствах, 100% акцій яких перебуває у власності держави. Державні акціонерні товариства мають певні особливості порівняно з акціонерними товариствами, акції яких перебувають у власності фізичних та юридичних осіб. Основною відмінністю державних акціонерних компаній є відсутність вищого органу товариства як такого, у зв'язку з чим вирішення питань, віднесених до компетенції вищого органу, до скликання перших загальних зборів акціонерів покладається на органи виконавчої влади або на спостережну раду Серед особливостей також слід зазначити спеціальний порядок формування спостережної ради державних акціонерних компаній тощо.
Ускладнення у правозастосуванні пов'язані з відсутністю у чинному законодавстві спеціальних норм, які б регулювали особливості порядку управління державними акціонерними товариствами до продажу їх акцій. Такі особливості регулюються, як правило, у статуті товариств.
Як приклад можна навести справу N 12/590 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" до НАК "Нафтогаз України", треті особи: дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України", КМУ, дочірня компанія "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", про визнання недійсним рішення спостережної ради НАК "Нафтогаз України".
Господарський суд м. Києва рішенням від 17 грудня 2002 р. задовольнив позов і визнав недійсним рішення спостережної ради НАК "Нафтогаз України" про створення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" шляхом реорганізації ДК "Торговий дім "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", а також затвердження статуту новоствореної дочірньої компанії.
Рішення суду мотивоване тим, що Закон не містить жодних винятків щодо застосування його положень залежно від складу акціонерів акціонерного товариства, тому має застосовуватися й у випадку, коли всі акції акціонерного товариства належать державі. Суд зазначив, що відповідно до ст. 41 Закону ( 1576-12 ) повноваження щодо створення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" належать до виключної компетенції вищого органу управління НАК "Нафтогаз України" і не можуть бути делеговані іншим органам управління товариством, у тому числі спостережній раді. Суд не взяв до уваги посилання відповідача та третіх осіб на те, що за своєю організаційно-правовою формою НАК "Нафтогаз України" є державним підприємством, а тому відсутні підстави для застосування ст. 41 Закону.
Розглянувши касаційну скаргу, Вищий господарський суд України взяв до уваги положення статуту відповідача, затвердженого постановою КМУ "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" ( 747-98-п ).
Так, п. 10.2.1 статуту ( 747-98-п ) встановлено, що в період до проведення перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна компанії, повноваження її вищого органу управління здійснює спостережна рада. Суд врахував, що на час прийняття спостережною радою оспорюваного рішення жодних актів про приватизацію НАК "Нафтогаз України" прийнято не було і загальні збори акціонерів цього акціонерного товариства не скликалися. Вищий господарський суд України не погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність делегування засновником повноважень загальних зборів спостережній раді і, як результат, прийняття нею рішення з перевищенням повноважень. Постановою Вищого господарського суду України від 27 березня 2003 р. рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 23 червня 2003 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження у справі.
У результаті узагальнення судової практики щодо вирішення зазначеної категорії спорів виявлено окремі помилки, що допускалися господарськими судами. Наприклад, арбітражний суд Житомирської області задовольнив позов Бердичівської об'єднаної ДПІ до ВАТ "Бердичівське шкіроб'єднання ім. Ілліча" про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації шести дочірніх підприємств на тих підставах, що рішення про створення дочірніх підприємств, на порушення статей 41, 47 Закону ( 1576-12 ) та п. 3.9 статуту відповідача, приймали не загальні збори акціонерів, а інші органи.
Згідно із ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) основним завданням органів державної податкової служби визначено здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, і у зв'язку з цим - внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства, прийняття нормативно-правових актів і методичних рекомендацій, роз'яснення законодавства щодо оподаткування, ведення реєстрів платників податків, боротьба зі злочинами і адміністративними правопорушеннями у сфері оподаткування.
Саме цими завданнями обмежені функції і права податкових органів, встановлені законом.
Спеціальними законами регулюються повноваження й інших державних органів. Тому суди при розгляді позовів податкових та інших державних органів про визнання недійсними установчих документів і скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, а також інших позовів повинні з'ясовувати зв'язок підстав звернення до суду з компетенцією позивача. Вихід державного органу за межі повноважень, встановлених законом, є підставою для відмови у позові.
Проблемні питання застосування ст. 41 Закону ( 1576-12 ) в частині регулювання порядку реєстрації акціонерів (їх представників) та визначення правомочності загальних зборів
Відповідно до ст. 41 Закону ( 1576-12 ) вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі акціонери незалежно від кількості та класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах із правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами.
Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), що прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.
Реєстрація акціонерів - власників акцій на пред'явника здійснюється на підставі пред'явлення ними цих акцій (сертифікатів акцій) або виписок із рахунків у цінних паперах. Право участі у загальних зборах акціонерів мають особи, які є власниками акцій на день проведення загальних зборів (крім випадку проведення установчих зборів). Слід враховувати, що згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" ( 710/97-ВР ) права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.
Згідно із ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Пунктом "а" ст. 10 Закону ( 1576-12 ) передбачено право учасника товариства брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом. Варто підкреслити, що участь у загальних зборах та голосування на них є правом, а не обов'язком акціонера. У зв'язку з цим не можна визнати законними судові рішення, згідно з якими на акціонерів покладався обов'язок зареєструватися для участі у загальних зборах (подібні рішення приймалися у спорах, пов'язаних із неможливістю проведення загальних зборів через відсутність кворуму).
Згідно із ч. 4 ст. 41 Закону ( 1576-12 ) акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 % голосів, та/або ДКЦПФР можуть призначати своїх представників для контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах, про що вони до початку реєстрації письмово повідомляють виконавчий орган акціонерного товариства. Порядок призначення цією Державною комісією представників для контролю за реєстрацією та порядок проведення такого контролю визначається Положенням про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 23 грудня 1998 р. N 199 ( z0149-99 ).
Згідно із Законом ( 1576-12 ) загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів. Винятків із цього правила законом не передбачено. У результаті вивчення судових справ виявлені випадки помилкового тлумачення господарськими судами вимог законодавства щодо правомочності загальних зборів. Наприклад, суд не визнав незаконним рішення загальних зборів, прийняте за відсутності акціонера, який володіє 49 % голосів (тобто за відсутності кворуму), і схвалене цим акціонером у подальшому. Такої помилки припустився суд касаційної інстанції при розгляді справи N 3-348к03 за позовом ХК ЗАТ "Совтрансавто" до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", ЗАТ "Транс Кінг", Луганського міськвиконкому, про що зазначається у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2003 р. Згаданою постановою Верховного Суду України скасовано попередні рішення, справу направлено на новий розгляд.
Господарськими судами розглядалися справи у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів на тих підставах, що фактична кількість акціонерів (і відповідно належних їм голосів), які були присутні та брали участь у голосуванні на загальних зборах, у ході зборів стала меншою від кількості акціонерів, що були зареєстровані для участі у зборах (менше 60% голосів). У деяких випадках суди визнавали недійсними рішення загальних зборів, на яких були зареєстровані акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 % голосів, однак частина з яких не брала участі у прийнятті рішень, зокрема, після проведення реєстрації залишила залу, в якій Проводилися загальні збори. При задоволенні позову про визнання недійсним рішення загальних зборів суди виходили з того, що та частина акціонерів, яка залишилася у залі та брала участь у прийнятті рішень, мала менше ніж 60% голосів.
Така позиція судів є помилковою і не ґрунтується на Законі ( 1576-12 ). Доказом наявності чи відсутності кворуму загальних зборів і, відповідно, доказом правомочності загальних зборів щодо прийняття рішень є належним чином оформлений реєстр, у якому зареєстровані акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, із зазначенням належної їм кількості голосів. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у зборах, проводиться у день проведення зборів перед початком загальних зборів. Наведені норми дають підстави для висновку про те, що акціонери (їх представники), які зареєструвалися для участі у загальних зборах, вважаються акціонерами, які беруть участь у зборах.
Як приклад можна навести справу N 1/13-10/133 за позовом Корпорації "Вестерн Ен-Ай-Ес Ентерпрайз Фонд" до ЗАТ "Сонола" про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів. Позовні вимоги обґрунтовувалися відсутністю кворуму на зборах через те, що представник позивача у встановленому порядку пройшов реєстрацію для участі у зборах, але на вимогу голови зборів залишив їх, у результаті чого на зборах залишилися присутніми акціонери, які в сукупності володіли менше як 60% голосів. Рішенням арбітражного суду Кіровоградської області від 22 листопада 2000 р. у позові відмовлено на тій підставі, що факт участі акціонера у загальних зборах фіксується його реєстрацією, а правомочність чи неправомочність зборів визначається перед початком їх проведення на підставі документів реєстрації. Постановою від 19 лютого 2001 р. арбітражний суд Кіровоградської області залишив рішення без змін на тих самих підставах.
Постановою Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0038800-01 ) постанову арбітражного суду Кіровоградської області скасовано, а позов задоволене. Постанова Вищого арбітражного суду України мотивована тим, що загальні збори акціонерів та рішення, що ними приймаються, можуть бути правомірними за умови реєстрації акціонера для участі в них та фактичної участі у прийнятті рішень.
Верховний Суд України не погодився з таким висновком Вищого арбітражного суду і постановою від 18 лютого 2002 р. ( n0142700-02 ) скасував постанову цього суду, а рішення від 22 листопада 2000 р. та постанову від 12 лютого 2001 р. залишив у силі.
Правомочність загальних зборів щодо прийняття рішень визначається перед початком зборів на підставі реєстру, що містить дані реєстрації акціонерів (їх представників), які беруть участь у зборах. Факт участі акціонера у загальних зборах встановлюється за даними реєстрації.
Проблемні питання застосування ч. 3 ст. 41 Закону( 1576-12 ) щодо порядку передачі акціонером своїх повноважень іншій особі
Акціонери можуть брати участь у загальних зборах особисто або через представника. Передача акціонером своїх повноважень іншій особі здійснюється відповідно до законодавства, тобто довіреності акціонерів повинні відповідати загальним вимогам, передбаченим цивільним законодавством. Зокрема, слід дотримуватися вимог ч. 2 ст. 67 ЦК УРСР ( 1540-06 ), згідно з якою довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, є недійсною(6).
---------------
(6) Згідно з ч. 3 ст. 247 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) від 16 січня 2003 р. така довіреність є нікчемною.
Особливістю довіреностей акціонерів на право участі та голосування на загальних зборах є спеціальний порядок їх посвідчення, передбачений ст. 41 Закону ( 1576-12 ). Згадана норма передбачає можливість посвідчення таких довіреностей реєстратором або правлінням акціонерного товариства.
Згідно з роз'ясненням ДКЦПФР "Щодо передачі акціонером повноважень, які виникають з прав власності на акції" від 31 травня 2001 р. N 8 ( va008312-01 ) довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена реєстратором, якщо він веде систему реєстру відповідного акціонерного товариства. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів може бути посвідчена правлінням тільки того акціонерного товариства, збори якого скликаються. Реєстратор та правління акціонерного товариства повинні видати наказ (ухвалити рішення) про призначення особи (осіб), уповноваженої від їх імені посвідчувати довіреності.
У цьому ж роз'ясненні передбачено: "Процедура посвідчення правлінням та реєстратором довіреностей на право участі та голосування на загальних зборах акціонерів здійснюється відповідно до пунктів 2, 3, 5 - 14 (у частині правил посвідчення доручень) та пунктів 26 - 33 постанови КМУ "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених" ( 419-94-п ).
Зазначеною постановою КМУ ( 419-94-п ) встановлені певні вимоги щодо посвідчення довіреностей. Зокрема передбачено, що "посвідчення доручення провадиться шляхом проставляння посвідчувального напису на дорученні", а також встановлена заборона на посвідчення посадовими особами доручень на своє ім'я тощо.
У разі якщо довіреність акціонера на право участі та голосування на загальних зборах оформлена (складена або посвідчена) з порушенням встановлених законодавством вимог, то особа, на ім'я якої видана. довіреність, не має повноважень щодо участі та голосування на загальних зборах. Отже, голоси, передані за такою довіреністю, не можуть враховуватися для визначення кворуму.
Слід погодитися з обґрунтованістю судових рішень, якими рішення загальних зборів визнавалися недійсними, оскільки суд не враховував для визначення кворуму довіреності акціонерів, оформлені з порушенням чинного законодавства.
Наприклад, рішенням господарського суду Чернігівської області від 8 жовтня 2001 р. у справі N 8/107 задоволено позов АКБ "Полікомбанк" до ВАТ "Новгород-Сіверський м'ясокомбінат", третя особа - ТОВ "Сіверм'ясопродукт", про визнання недійсними рішень загальних зборів. Рішення суду мотивоване тим, що без урахування голосів, переданих акціонерами за нікчемними довіреностями (які не містять дати вчинення та посвідчення або посвідчені головою правління на своє ім'я), загальні збори були неправомочні приймати рішення. Постановою Вищого господарського суду України від 16 серпня 2002 р. рішення суду залишено без змін.
Аналогічним чином і з тим самим обґрунтуванням була вирішена господарським судом Чернігівської області справа N 12/487 за позовом АКБ "Полікомбанк" до ВАТ "Чернігівська швейна фабрика "Елегант" про визнання недійсними рішень загальних зборів. Постановою Верховного Суду України від 15 жовтня 2002 р. ( n0091700-02 ) у цій справі залишено в силі постанову Вищого господарського суду України від 10 червня 2002 р. ( v_487600-02 ) та рішення господарського суду Чернігівської області від 5 жовтня 2001 р.
Як приклад також можна навести рішення господарського суду Чернігівської області від 21 жовтня 2002 р. у справі N 8/324 про задоволення позову ТОВ "Прилуцька панчішно-шкарпеткова фабрика" до ВАТ "Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня", ТОВ "Поліський реєстратор" про визнання недійсним запису в реєстрі акціонерів та про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів. Рішення суду мотивоване тим, що представник померлого акціонера був зареєстрований для участі у зборах безпідставно, а без урахування цих голосів у зборах фактично взяли участь акціонери, які володіють менш як 60% голосів.
Слід зазначити, що при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства господарський суд дає правову оцінку довіреностей акціонерів - фізичних осіб на передачу повноважень щодо участі та голосування на загальних зборах на загальних підставах, визначених ст. 43 ГПК ( 1798-12 ), згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Голоси акціонерів, що передані за довіреностями, оформленими з порушенням вимог чинного законодавства, не враховуються для визначення кворуму загальних зборів та результатів голосування.
Проблемні питання застосування ч. 1 ст. 43 Закону ( 1576-12 ) щодо порядку повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів
Вивчення судової практики свідчить про те, що найчастіше підставою для задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів стає порушення передбаченого законом та внутрішніми документами товариства порядку скликання та проведення зборів, зокрема: порушення вимог закону щодо формування порядку денного, у тому числі внесення змін до опублікованого порядку денного; порушення порядку повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів, у тому числі ненадіслання акціонерам персонального повідомлення або надіслання у спосіб, не передбачений статутом товариства, відсутність публікації у передбачених законом засобах масової інформації або. опублікування повідомлення в інших засобах масової інформації, ніж передбачені статутом товариства, порушення строків повідомлення; ненадання акціонерам можливості ознайомитися з документами, пов'язаними з порядком денним; прийняття загальними зборами рішень із питань, не включених до порядку денного; відсутність кворуму, необхідного для проведення загальних зборів та прийняття ними рішень; порушення процедури реєстрації акціонерів та їх представників, у тому числі реєстрація представників акціонерів на підставі довіреностей, оформлених із порушеннями вимог законодавства.
Порядок, способи та строки повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів визначаються ч. 1 ст. 43 Закону ( 1576-12 ): "Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально передбаченим статутом способом. Крім того, загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань ВРУ, КМУ чи ДКЦПФР із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Якщо до порядку денного включено питання про зміну статутного фонду акціонерного товариства, то одночасно з порядком денним друкується інформація, передбачена ст. 40 цього Закону. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів".
У результаті вивчення судової практики виявлено проблеми, що виникають при застосуванні зазначеної норми в частині строків повідомлення про скликання загальних зборів. Ці проблеми пов'язані з тим, що законодавцем нечітко сформульована вимога щодо строку надіслання персонального повідомлення та строку опублікування загального повідомлення.
Господарські суди помилково вважають, що передбачений законом 45-денний термін стосується тільки загального повідомлення, опублікованого у засобах масової інформації, і не поширюється на персональне повідомлення. Як приклад помилкового тлумачення судами ч. 1 ст. 43 Закону ( 1576-12 ) можна навести рішення господарського суду Миколаївської області від 14 січня 2003 р. у справі N 3/200 за позовом ВАТ "Український науково-дослідний інститут технології суднобудування" до Миколаївського територіального управління ДКЦПФР, залишене у силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 3 березня 2003 р.
Висновок судів про те, що строк здійснення персонального повідомлення законодавством не врегульовано, є неправомірним, оскільки вимога закону про те, що "повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів" стосується як повідомлення держателів іменних акцій персонально передбаченим статутом способом, так і загального повідомлення, що друкується у засобах масової інформації.
Спосіб персонального повідомлення держателів іменних акцій про проведення загальних зборів має бути зазначений у статуті акціонерного товариства.
В окремих випадках здійснення персонального повідомлення в інший спосіб, ніж передбачено статутом, розцінювалося судом як порушення порядку скликання загальних зборів і було підставою для задоволення позову про визнання недійсними прийнятих на зборах рішень. Наприклад, можна навести рішення господарського суду Миколаївської області від 15 травня 2002 р. у справі N 1/252, яким задоволено позов ВАТ "Очаківський молокозавод" до ЗАТ "Ліга" про визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів. При винесенні рішення суд не взяв до уваги той факт, що відповідач надіслав акціонерам персональне повідомлення рекомендованим листом, оскільки згідно із статутом відповідача про проведення загальних зборів держателі іменних акцій повідомляються персонально факсом або кур'єрською поштою. Слід зазначити, що при встановленні факту повідомлення та/або факту участі акціонера у загальних зборах порушення порядку повідомлення не повинно тягти за собою визнання рішень загальних зборів акціонерів недійсними.
Загальне повідомлення друкується в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань ВРУ, КМУ чи ДКЦПФР із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Відсутність передбаченого законодавством загального повідомлення у місцевій пресі або в одному із офіційних друкованих видань є порушенням порядку скликання загальних зборів і може бути підставою для визнання недійсними прийнятих зборами рішень.
Вивчення судових справ свідчить про відсутність єдиної практики вирішення господарськими судами спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів на підставах, зазначених вище.
Господарськими судами задовольнялися позови про визнання недійсними рішень загальних зборів, скликаних із порушенням вимог закону щодо обов'язкового опублікування загального повідомлення в офіційних засобах масової інформації і проведених за відсутності кворуму, необхідного для прийняття рішень.
У деяких випадках судами задовольнялися такі позови тільки на тій підставі, що акціонерним товариством не було опубліковано загальне повідомлення у засобах масової інформації відповідно до ст. 43 Закону ( 1576-12 ) (прикладом може слугувати рішення господарського суду Хмельницької області від 10 квітня 2001 р. у справі N 7/494-н за позовом ДП "Говер-Комплект" до ВАТ "Городоцьке верстатобудівельне виробниче об'єднання "Говер").
В окремих випадках підставою для задоволення позову було таке порушення, як опублікування загального повідомлення в іншій місцевій газеті, ніж передбачена статутом (наприклад, рішення господарського суду Чернівецької області від 17 січня 2002 р. у справі N 3/354 за позовом регіонального відділення ФДМ по Чернівецькій області до ВАТ "Кельменецький цукровий завод", залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 5 березня 2002 р.).
Разом з тим, господарські суди у деяких справах відмовляли у задоволенні позовів про визнання недійсними рішень загальних зборів, посилаючись на те, що за наявності персонального повідомлення та встановленого законом кворуму зборів відсутність загального повідомлення у засобах масової інформації не може бути взята судом до уваги, оскільки це порушення не спричинило прийняття неправильного акта, а рішення загальних зборів узгоджується з вимогами чинного законодавства і є вірним по суті (як приклад можна навести рішення господарського суду м. Києва від 23 квітня 2002 р. у справі N 24/133 за позовом ДП "Топгаз-Дніпропетровськ" до ЗАТ "Топгаз", залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 січня 2003 р.).
Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди у деяких випадках не брали до уваги той факт, що акціонер не був належним чином повідомлений про проведення загальних зборів у зв'язку з відсутністю загального повідомлення в офіційних друкованих виданнях, обґрунтовуючи рішення про відмову в позові тим, що присутність позивача не могла суттєво вплинути на результати голосування (наприклад, рішення господарського суду Запорізької області від 25 червня 2002 р. у справі N 6/3/86 за позовом ТОВ "Депорт" до ВАТ "Гуляйпольський завод лакофарбових виробів"). Слід зазначити, що таке обґрунтування рішення господарського суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 вересня 2001 р. ( n0023700-01 ) у справі за позовами С. та Д. до АТ "Торговий дім "Укртатнафта" про визнання недійсним протоколу загальних зборів, де зазначено, що рішення загальних зборів товариства відповідно до закону можна визнати недійсними лише за умови, що відсутність позивачів могла істотно вплинути на їх прийняття. Проте обґрунтування цієї позиції видається помилковим, оскільки чинним законодавством така умова визнання недійсним рішення загальних зборів не передбачена. Крім того, при вирішенні спору про визнання недійсним рішення загальних зборів суд може дійти висновку щодо істотності впливу відсутності позивачів на прийняття загальними зборами рішення, виходячи лише з кількості голосів, що належать позивачам, тоді як вплив на прийняття рішення не обмежується тільки участю в голосуванні.
Неправомірним є посилання судів на те, що "недодержання вимог правових актів, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта; якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством". Наведене обґрунтування суди запозичують з абз. 2 п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26 січня 2000 р. N 02-5/35 ( v5_35800-00 ). Проте судам слід мати на увазі, що дію зазначеного абзацу тимчасово зупинено згідно з рекомендацією президії Вищого господарського суду України від 16 серпня 2002 р. N 04-5/934а ( v934a600-02 ).
При розгляді справ у спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів суду слід виходити з того, що порушення порядку скликання та проведення загальних зборів, передбаченого законом та внутрішніми документами акціонерного товариства, може бути підставою для визнання недійсними прийнятих загальними зборами рішень.
У результаті вивчення судових справ виявлено непоодинокі випадки накладення на акціонерні товариства стягнень органами ДКЦПФР за порушення акціонерними товариствами порядку скликання загальних зборів, передбаченого с. 43 Закону ( 1576-12 ), зокрема в частині надіслання акціонерам персонального повідомлення про час, місце проведення зборів та порядок денний. У таких випадках ДКЦПФР нерідко накладає на емітентів штрафи на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) (далі - Закон про державне регулювання ринку цінних паперів) за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації.
Правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні регулюються Законом про державне регулювання ринку цінних паперів. Згідно із ст. 1 цього Закону ( 448/96-ВР ) державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ДКЦПФР. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.
Одним із основних завдань ДКЦПФР є захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень (абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ).
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право накладати адміністративні стягнення, штрафні на інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (абз. 14 п. 1 ст. 8 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ).
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичних осіб штрафи за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації у розмірі до 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ).
З урахуванням того, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод із цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів (абз. 3 ч. 1 ст. 2 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ), можна дійти висновку про те, що ДКЦПФР має право накладати на юридичних осіб штрафи за ненадання саме цієї інформації, а також за її несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації.
Повідомлення про скликання загальних зборів відповідно до ст. 43 Закону ( 1576-12 ) має містити інформацію про час, місце проведення зборів та порядок денний. Ця інформація не стосується умов випуску та обігу цінних паперів, результатів фінансово-господарської діяльності емітента, обсягів і характеру угод із цінними паперами, а також не є такою, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів.
Таким чином, порушення акціонерним товариством порядку надання інформації, визначеної ст. 43 Закону ( 1576-12 ), не є підставою для застосування ДКЦПФР санкцій, передбачених абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ).
Як приклад вирішення зазначеного питання господарськими судами можна навести справу N 1623/4-15 за позовом ВАТ "Харківський метисний завод" до Харківського територіального управління ДКЦПФР про визнання недійсним акта перевірки від 5 січня 2001 р. N 9-ХА та постанови від 11 січня 2001 р. N 09-ХА.
Проведеною відповідачем перевіркою, результати якої викладені в акті відповідача від 5 січня 2001 р., встановлено, що позивачем при скликанні загальних зборів були порушені вимоги ст. 43 Закону ( 1576-12 ), а саме надіслане акціонерам персональне повідомлення про проведення загальних зборів не містило відомостей щодо порядку денного, а також персональне повідомлення було направлено не всім акціонерам. Постановою ДКЦПФР від 11 січня 2001 р. на позивача було накладено штраф відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ).
Рішенням арбітражного суду Харківської області від 1 березня 2001 р. відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсною постанови від 11 січня 2001 р. та припинено провадження у справі в частині визнання недійсним акта перевірки від 5 січня 2001 р. (слід зазначити, що неправильне формулювання позовних вимог у частині визнання недійсним акта перевірки має наслідком припинення провадження у справі в цій частині).
Постановою арбітражного суду Харківської області від 25 червня 2001 р. рішення суду першої інстанції змінено, постанову відповідача від 11 січня 2001 р. визнано недійсною. Постанова мотивована тим, що Закон про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ) не надає відповідачу права накладати штрафи за порушення вимог ст. 43 Закону ( 1576-12 ).
Вищий господарський суд України погодився з такими висновками й постановою від 14 вересня 2001 р. залишив без змін постанову арбітражного суду Харківської області від 25 червня 2001 р., зазначивши, що ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ) встановлена відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів, а не у сфері управління акціонерним товариством.
Ухвалою Верховного Суду України від 7 березня 2002 р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України.
Ще одним прикладом може слугувати справа N 3/200 за позовом ВАТ "Український науково-дослідний інститут технології суднобудування" ("УкрНДІТС") до Миколаївського територіального управління ДКЦПФР про визнання недійсною постанови від 21 червня 2002 р. N 87-МИ, якою на позивача накладено санкції за несвоєчасне надання інформації.
Спірною постановою на позивача було накладено санкції за несвоєчасне надання інформації, а саме за порушення строків персонального повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів. У рішенні господарського суду Миколаївської області про задоволення позову від 14 січня 2003 р. зазначено, що персональне повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів не містить інформації, передбаченої абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ), за ненадання або несвоєчасне надання якої можливе застосування санкцій відповідно до ст. 11 цього Закону. Суд також зазначив, що відносини стосовно направлення повідомлень держателям іменних цінних паперів не є відносинами, що виникають на ринку цінних паперів, і не можуть регулюватися нормами Закону про державне регулювання ринку цінних паперів, оскільки вони є внутрішніми відносинами господарського товариства та його акціонерів, які згідно з ч. 1 ст. 43 Закону регулюються внутрішніми нормативними актами товариства (статутом).
Одеський апеляційний господарський суд підтримав висновки суду першої інстанції, зазначивши, що застосування ДКЦПФР абз. 3 ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ) як правової підстави для притягнення відповідача до відповідальності за несвоєчасне персональне повідомлення акціонерів згідно зі ст. 43 Закону ( 1576-12 ) шляхом прийняття спірної постанови є необгрунтованим. Постановою суду від 3 березня 2003 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Аналогічні питання розглядалися господарським судом Житомирської області при вирішенні справи N 53"НА"/15470 за позовом ВАТ "Житомиргаз" до Житомирського територіального управління ДКЦПФР про визнання недійсними постанов від 5 січня 2000 р. N 559-ЖИ, 560-ЖИ та спонукання зареєструвати звіт про наслідки підписки на акції та випуск акцій.
Постановою N 559-ЖИ на позивача було накладено штраф у розмірі 170 грн. за порушення вимог законодавства про цінні папери та нормативних актів ДКЦПФР. Підставою для накладення штрафу стало несвоєчасне надання реєструвальному органу інформації про зміни, що відбулися в господарській діяльності ВАТ "Житомиргаз" та впливають на вартість його цінних паперів або розмір доходів за ними (про прийняття на загальних зборах акціонерів ВАТ "Житомиргаз" рішення про емісію простих іменних акцій у розмірі 100 % статутного фонду). Суд вважає, що застосування санкцій до відповідача цілком відповідає чинному законодавству, підстави для визнання згаданої постанови недійсною відсутні.
Постановою N 560-ЖИ на позивача накладено штраф у розмірі 340 грн. за ненадання інформації, а саме за неопублікування загального повідомлення про проведення позачергових зборів акціонерів у місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства та за відсутність у повідомленні про проведення позачергових зборів інформації про зміни статутного фонду, передбаченої ст. 40 Закону ( 1576-12 ).
Рішенням господарського суду Житомирської області від 3 жовтня 2001 р. позов задоволено частково, постанову N 560-ЖИ визнано недійсною, Житомирське територіальне управління ДКЦПФР зобов'язано зареєструвати звіт про наслідки підписки на акції та випуск акцій ВАТ "Житомиргаз". У мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначено, що ст. 11 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів ( 448/96-ВР ) не передбачає відповідальності осіб за недотримання вимог статей 40, 43 Закону ( 1576-12 ), які регулюють порядок повідомлення про загальні збори з питань змін статутного фонду акціонерного товариства та порядок скликання загальних зборів акціонерів.
Проблемні питання застосування частин 2, 4 ст. 43 Закону ( 1576-12 ) щодо порядку денного загальних зборів
Згідно із ч. 4 ст. 43 Закону ( 1576-12 ) загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного. Порядок прийняття рішень загальними зборами регулюється згаданим Законом та установчими документами товариства. У разі якщо положення статуту та інших внутрішніх документів товариства суперечать Закону, суду при вирішенні спору слід керуватися нормами Закону Зокрема, якщо внутрішніми документами передбачена можливість вирішення на загальних зборах так званих "процедурних" питань (питань, пов'язаних із порядком проведення загальних зборів, тощо) без внесення їх до порядку денного, такі положення внутрішніх документів суд не повинен брати до уваги, оскільки чинне законодавство не передбачає винятків із зазначеного вище правила.
У роз'ясненні ДКЦПФР від 10 листопада 1999 р. N 24 ( va024312-99 ) викладено порядок застосування статей 41 та 43 Закону ( 1576-12 ) в частині регулювання питань щодо порядку денного загальних зборів акціонерів. Зокрема, формулювання питань, включених до порядку денного загальних зборів акціонерів, мають давати акціонерам змогу передбачити можливі рішення зборів із кожного питання. Включення до порядку денного зборів питань "Різне", "Організаційні питання" та їх еквівалентів неможливо у зв'язку з тим, що такі формулювання порушують права акціонерів на попереднє ознайомлення з порядком денним.
Внесення змін до порядку денного після його опублікування допускається тільки за умови надходження від акціонерів відповідних пропозицій, при цьому пропозиції акціонерів, які володіють більш як 10% голосів, включаються до порядку денного обов'язково. Внесення змін до опублікованого порядку денного загальних зборів акціонерів з ініціативи органів управління акціонерного товариства, державних органів (крім, як за рішенням суду), юридичних та фізичних осіб, що не є акціонерами, не допускається. Зазначені питання розглядалися судами при вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів.
Як приклад можна навести справу N 19/449 за позовом ЗАТ "Українська промислова страхова компанія", ЗАТ "Українська промислова страхова компанія - життя", ПП "Агрохімінвест" до Акціонерного банку "Столичний" про визнання частково недійсним рішення загальних зборів. Суд встановив, що порядок денний, опублікований у засобах масової інформації, містив пункт 3 - "Інше"; пізніше цей пункт був уточнений рішенням правління відповідача, і акціонери повідомлені про те, що зазначений пункт передбачає розгляд питання про дообрання членів правління. Суд зазначив, що питання дообрання членів правління не могло бути предметом розгляду загальних зборів, оскільки його внесення до порядку денного було ініційовано неуповноваженою особою. Рішенням арбітражного суду м. Києва від 26 вересня 2000 р. позов задоволено, постановою Вищого господарського суду України від 15 серпня 2001 р. ( v_449600-01 ) рішення залишено без змін.
Проблемні питання застосування ч. 4 ст. 45 Закону ( 1576-12 ) щодо права акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, самостійно скликати загальні збори
Згідно зі ст. 45 Закону ( 1576-12 ) загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Позачергові збори повинні бути також скликані виконавчим органом на письмову вимогу ради акціонерного товариства (спостережної ради) або ревізійної комісії. Ревізійна комісія зобов'язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонерів у разі виникнення загрози суттєвим інтересам акціонерного товариства або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами (ч. 8 ст. 49 Закону ( 1576-12 ). Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом 20 днів з моменту отримання письмової вимоги прийняти рішення про скликання позачергових зборів з порядком денним, запропонованим радою акціонерного товариства або ревізійною комісією.
Акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати збори відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 цього Закону ( 1576-12 ).
Вивчення судової практики показало, що незважаючи на те, що Закон надає акціонерам, які володіють більш як 10 % голосів, право самостійно скликати позачергові загальні збори у разі, якщо правління не виконує їх вимоги, зазначені акціонери звертаються до господарських судів з позовами про зобов'язання скликати позачергові загальні збори. Оскільки законодавство не надає таким акціонерам можливості вимагати у судовому порядку скликання позачергових загальних зборів, але передбачає право таких акціонерів самостійно скликати збори, подібні позови не підлягають задоволенню. Так, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2002 р. у справі N 17-6-26/02-7106 скасовано рішення господарського суду Одеської області від 15 серпня 2002 р., яким було задоволено позов ТОВ "Зонт" до ВАТ "Електронмаш" про зобов'язання провести позачергові загальні збори відкритого акціонерного товариства.
У разі якщо загальні збори скликаються акціонерами, які в сукупності володіють більш як 10 % голосів, такі акціонери можуть укласти з реєстратором договір на проведення реєстрації акціонерів, що прибувають на збори. Пунктом 10.7 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. N 60 ( vr060312-98 ), передбачено, що реєстроутримувач на вимогу і за рахунок акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, зобов'язаний провести реєстрацію учасників зборів під час їх проведення, якщо зазначене передбачається договором.
Водночас ДКЦКФР у роз'ясненні від 24 вересня 1999 р. N 18 ( va018312-99 ) зазначила, що у разі відмови (неприбуття) правління або реєстратора провести реєстрацію акціонерів (їх представників), що прибувають на загальні збори, реєстрацію можуть здійснити акціонери, які у сукупності володіють більш як 10% голосів і виступили ініціаторами проведення зборів, утворивши для цього реєстраційну комісію. У цьому ж роз'ясненні зазначається, що в такому разі реєстратор не вправі відмовити у наданні реєстру для реєстрації акціонерів і надає його в день проведення зборів на час призначеної реєстрації в місці проведення зборів.
Слід зазначити, що окремі положення згаданого роз'яснення ДКЦПФР не узгоджуються з вимогами чинного законодавства. Так, по-перше, створення акціонерами реєстраційної комісії для проведення реєстрації акціонерів (їх представників) суперечить вимогам ст. 41 Закону ( 1576-12 ), якою чітко визначено, що реєстрація проводиться "виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору". По-друге, надання реєстратором реєстру власників іменних цінних паперів акціонерам, які володіють більш як 10% голосів, не узгоджується з п. 10.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів ( vr060312-98 ), згідно з яким реєстроутримувач зобов'язаний надавати реєстри емітенту або особам, які мають на це право згідно з чинним законодавством України. Чинне законодавство не надає такого права акціонерам, які володіють більш як 10% голосів.
У разі невиконання правлінням у 20-денний строк вимоги акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, щодо скликання позачергових зборів, такі акціонери мають право самостійно скликати збори. При вирішенні питань щодо правомірності проведення акціонерами, які володіють більш як 10% голосів і самостійно скликають загальні збори, реєстрації акціонерів (їх представників), які прибули для участі у зборах, господарським судам слід виходити з вимог чинного законодавства, що регулює порядок скликання та проведення загальних зборів.
4. Вирішення спорів, пов'язаних з діяльністю органів управління акціонерного товариства
Проблемні питання застосування статей 41, 47, 48 Закону ( 1576-12 ) в частині повноважень голови правління на укладення угод від імені товариства
Згідно із ст. 26 ЦК УРСР ( 1540-06 ) юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а в разі, коли вона повинна діяти на підставі загального положення про організації такого виду, з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.
Відповідно до ст. 29 ЦК УРСР ( 1540-06 ) юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за Законом ( 1576-12 ) або статутом (положенням)(7). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається її статутом (положенням).
---------------
(7) Норма подібного змісту міститься у Цивільному кодексі України ( 435-15 ) (п. 1 ст. 92), який набув чинності з 1 січня 2004 р.: "юридична особа набуває цивільних прав і обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону".
Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених Законом ( 1576-12 ) і статутом акціонерного товариства. Статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства.
Згідно із ст. 62 ЦК УРСР ( 1540-06 ) угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (тієї, яку представляють) у силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки особи, яку представляють. Статтею 63 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди, або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Згідно з пунктом "і" ст. 41 Закону ( 1576-12 ) до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Слід підкреслити, що цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право виконавчого органу товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не тягне недійсності договору.
Вивчення судових справ показує, що на розгляд господарських судів надходить значна кількість позовів про визнання недійсними договорів, укладених головою правління від імені акціонерного товариства, на тій підставі, що договір не затверджений загальними зборами або спостережною радою у порядку, передбаченому статутом товариства. При вирішенні цих спорів господарські суди часто припускаються помилок. Зокрема, непоодинокими є випадки задоволення судами таких позовів із посиланням на ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ), згідно з якою недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Одним із таких прикладів може бути рішення господарського суду м. Севастополя від 24 вересня 2002 р. у справі N 20-2/139, яким задоволено позов ВАТ "Севастопольське автотранспортне підприємство 14330" до ЗАТ "Автотранспортне підприємство "Північна" та ТОВ "Інком" про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій, укладеного головою правління позивача. Постановою Вищого господарського суду України від 3 грудня 2002 р. рішення скасовано, у позові відмовлено.
Ще одним прикладом може бути рішення господарського суду Одеської області від 16 лютого 2001 р. у справі N 17-2-28/01-9206, яким задоволено позов ВАТ "Завод ЗБВ "Дунайводбуд" до МПП "Асспро" про визнання недійсним договору оренди, укладеного головою правління позивача. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2002 р. рішення скасовано, у позові відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 29 травня 2002 р. залишив постанову апеляційного суду без змін.
Аналогічні судові акти прийняті також у справі N 20-2/140.
Якщо при укладенні договору від імені акціонерного товариства голова правління діяв у межах своїх повноважень, то такий договір створює права та обов'язки безпосередньо для акціонерного товариства. Подальше незатвердження такого договору загальними зборами або спостережною радою у порядку, передбаченому статутом товариства, не може бути підставою для визнання договору недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
У судовій практиці виникали питання щодо правових наслідків укладення договорів від імені акціонерного товариства посадовою особою товариства у разі, коли незаконність перебування такої особи на посаді була пізніше встановлена судом, зокрема, у разі поновлення на цій посаді особи, яка була незаконно з неї звільнена.
При вирішенні спорів про визнання угод недійсними слід мати на увазі, що саме по собі поновлення на посаді особи, що була незаконно з неї звільнена, не тягне визнання недійсними всіх договорів, укладених товариством за час, коли на цій посаді перебувала інша особа.
Згідно із ст. 20 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (далі - Закон про власність) акціонерне товариство є суб'єктом права колективної власності. Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Відповідно до ст. 12 Закону ( 1576-12 ) товариство є власником майна, переданого йому засновниками й учасниками у власність; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Як свідчить аналіз судової практики, деякі господарські суди при розгляді справ, пов'язаних з відчуженням майна акціонерного товариства, помилково виходять із того, що майно акціонерного товариства є спільною власністю акціонерів, ототожнюючи право спільної власності (врегульоване главою 11 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та ст. 17 Закону про власність ( 697-12 ) із правом колективної власності (врегульованим розділом 4 Закону про власність). Зокрема, при вирішенні справи N 12/472 за позовом ЗАТ "Дослідний завод "Веста" до Промінвестбанку України та компанії "Utilisco Trading Limited" арбітражний суд м. Києва рішенням від 23 лютого 2001 р. задовольнив позов про визнання недійсним договору застави основних засобів, укладеного від імені позивача виконавчим директором. Рішення суду мотивоване, зокрема, тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог ст. 6 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (далі - Закон про заставу) щодо обов'язкової згоди всіх співвласників на передачу в заставу майна, що перебуває у спільній власності, та ст. 30 Закону про власність щодо прийняття рішення про передачу колективного майна у заставу за рішенням вищого органу акціонерного товариства. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 січня 2002 р. рішення залишено без змін на тих самих підставах.
Постановою Вищого господарського суду України від 26 березня 2002 р. ( v_472600-02 ) рішення арбітражного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору застави основних засобів відмовлено. Вищий господарський суд України визнав необгрунтованими висновки суду про укладення договору застави з порушенням вимог ст. 6 Закону про заставу ( 2654-12 ) та ст. 30 Закону про власність ( 697-12 ) без відповідного рішення вищого органу позивача - загальних зборів акціонерів. У постанові Вищого господарського суду України зазначено, що позивач - ЗАТ "Дослідний завод "Веста" - є суб'єктом права колективної власності (ст. 20 Закону про власність), а ст. 6 Закону про заставу встановлено обов'язковість згоди всіх співвласників щодо передачі в заставу майна, яке перебуває у спільній власності кількох осіб, яку неприпустимо ототожнювати з колективною формою власності - окремою формою власності.
Постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 13 серпня 2002 р. ( v_472700-02 ) постанову Вищого господарського суду України ( v_472600-02 ) залишено без змін.
Проблемні питання застосування ст. 47 Закону ( 1576-12 ) щодо визначення компетенції виконавчого органу
Згідно із ст. 47 Закону ( 1576-12 ) виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства.
Компетенція виконавчого органу має бути визначена у статуті товариства відповідно до ст. 4 Закону ( 1576-12 ).
Господарськими судами розглядалися справи у спорах, пов'язаних із визначенням компетенції виконавчого органу та його голови. Зокрема, вирішувалося питання щодо правомірності встановлення у трудовому контракті, укладеному з головою правління, обмежень його повноважень порівняно із статутом товариства.
Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають із товариством у трудових відносинах.
З головою правління акціонерного товариства може укладатися контракт відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), якою передбачено, що при найманні (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки наймання, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки й відповідальність сторін (зокрема матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Таким чином, контракт, що укладається на підставі Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), регулює трудові відносини голови правління як працівника акціонерного товариства. Водночас компетенція виконавчого органу визначається у статуті акціонерного товариства відповідно до ст. 4 Закону ( 1576-12 ). Чинним законодавством не передбачена можливість врегулювання компетенції голови правління у контракті, що з ним укладається, або можливість встановлення у контракті обмежень щодо компетенції голови правління порівняно з компетенцією, визначеною у статуті акціонерного товариства.
Згідно із ч. 5 ст. 47 Закону ( 1576-12 ) правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства, отже, при визначенні меж компетенції виконавчого органу та можливостей голови правління здійснювати дії від імені акціонерного товариства суду слід керуватися чинним законодавством та статутом акціонерного товариства.
Як приклад неоднакового застосування законодавства можна навести справу N 20-7/798 за позовом ЗАТ "Індпошив одягу" до суб'єкта підприємницької діяльності Войтюк Л.Д. Позивач просив визнати недійсним договір оренди, укладений від імені позивача головою правління строком на 35 років. На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на п. 4.1 укладеного з головою правління контракту, згідно з яким голова правління має право укладати від імені товариства договори оренди на строк не більше одного календарного року, а на більш тривалий термін договори можуть укладатися тільки за згодою вищого органу товариства або спостережної ради. Суд з'ясував, що статутом позивача не було встановлено обмеження щодо укладання угод головою правління. Суд не взяв до уваги доводи позивача, оскільки контрактом регулюються трудові правовідносини сторін, і в цьому разі контракт обмежує повноваження голови правління, надані йому статутом товариства. Суд також зазначив, що згаданий п. 4.1 контракту суперечить ст. 4 Закону ( 1576-12 ), якою передбачено, що відомості щодо компетенції органів товариства містяться в установчих документах товариства. Рішенням господарського суду м. Севастополя від 13 грудня 2002 р. у задоволенні позову відмовлено.
Севастопольський апеляційний господарський суд, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, помилково віддав перевагу положенням трудового контракту, а не статуту, постановою від 16 січня 2003 р. рішення суду скасував, спірний договір визнав укладеним терміном на 1 рік.
Проблемні питання застосування ст. 38 Закону ( 1576-12 ) щодо визначення компетенції виконавчого органу
Відповідно до ст. 38 Закону ( 1576-12 ) акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.
Порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, за винятком випадків збільшення розміру статутного фонду, яке здійснюється в порядку обміну облігацій на акції, та збільшення розміру статутного фонду у зв'язку з індексацією основних засобів (дооцінкою необоротних активів), регулюється Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 8 квітня 1998 р. N 44 ( vr044312-98 ) (у редакції рішення від 16 жовтня 2000 р. N 158 ( z0753-00 ).
Згідно із ч. 4 ст. 38 Закону ( 1576-12 ) збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом. Виходячи з того, що у цій статті зазначається правління як колегіальний виконавчий орган, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у разі, коли в акціонерному товаристві створено одноособовий виконавчий орган, встановлення у статуті повноваження одноособового виконавчого органу щодо збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 є неправомірним. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2003 р. у справі N 3-348к03 за позовом ХК ЗАТ "Совтрансавто" до ЗАТ "Совтрансавто-Луганськ", ЗАТ "Транс Кінг", Луганського міськвиконкому.
Згідно із ч. 3 ст. 38 Закону ( 1576-12 ) акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій. Порядок реалізації акціонерами переважного права врегульований зазначеним Положенням ДКЦПФР ( vr044312-98 ). Згідно з п. 10 Положення усі акціонери акціонерного товариства мають рівне переважне право на придбання акцій, що випускаються додатково, у кількості, пропорційній їх частці у статутному фонді на дату прийняття рішення про емісію акцій.
Слід зазначити, що здійснення додаткового випуску акцій для їх розміщення серед певного, заздалегідь визначеного кола осіб є порушенням передбаченого законодавством переважного права акціонерів на придбання додатково випущених акцій. Отже, рішення уповноваженого органу управління акціонерного товариства про розподіл акцій додаткової емісії серед окремих осіб не відповідає вимогам чинного законодавства.
Проблемні питання застосування ст. 46 Закону ( 1576-12 ) в частині обрання до складу спостережної ради юридичних осіб - акціонерів
Згідно із ч. 1 ст. 46 Закону ( 1576-12 ) в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління. Оскільки в законі чітко визначено, що спостережна рада може створюватися з числа акціонерів, то головою та членами спостережної ради можуть обиратися тільки акціонери(8).
---------------
(8) Згідно з ч. 1 ст. 160 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), що набув чинності з 1 січня 2004 р., в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Кодексом не передбачається формування наглядової ради виключно з числа акціонерів товариства. Разом з тим, вимоги Закону щодо складу ради застосовуються, оскільки не суперечать Цивільному кодексу.
У практиці діяльності акціонерних товариств, акціонерами яких є фізичні та юридичні особи, виникає питання щодо порядку формування спостережної ради з числа акціонерів - юридичних осіб.
Слід погодитися з позицією ДКЦПФР, викладеною у роз'ясненні "Щодо створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) з числа акціонерів у разі, якщо акціонером є юридична особа" від 26 листопада 2002 р. N 7 ( va007312-02 ), де зазначається, що юридична особа, яка є акціонером, може бути обраною до ради акціонерного товариства (спостережної ради). Юридична особа, обрана як акціонер до складу ради акціонерного товариства (спостережної ради), може брати участь у роботі спостережної ради через свого уповноваженого представника (представників). Визначення кола осіб, що можуть представляти інтереси юридичної особи, а також надання їм таких повноважень має здійснюватися з дотриманням вимог чинного законодавства.
Вивчені матеріали судових справ свідчать про те, що господарські суди в основному правильно вирішують справи у спорах, пов'язаних із створенням спостережної ради, зокрема щодо формування спостережної ради виключно із числа акціонерів, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Так, господарськими судами визнаються недійсними рішення загальних зборів про обрання до складу спостережної ради фізичних осіб, які не є акціонерами цього товариства, а є представниками одного із акціонерів - юридичної особи. Як приклад можна навести рішення господарського суду Чернігівської області від 30 листопада 2001 р. у справі N 8/234 за позовом АКБ "Полікомбанк" до ВАТ "Чернігівський хлібокомбінат" про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 25 квітня 2001 р. у частині обрання членів спостережної ради. Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірне рішення не відповідає чинному законодавству, оскільки до складу ради обрані фізичні особи, які не є акціонерами товариства, а є представниками одного акціонера - юридичної особи ЗАТ "Укрзернопром". Господарським судом Чернігівської області встановлено, що відповідно до п. 8.3.2 статуту відповідача спостережна рада складається з п'яти членів із числа акціонерів або їх повноважних представників. Фізичні особи, обрані рішенням загальних зборів до складу спостережної ради, є представниками акціонера - ЗАТ "Укрзернопром", на підставі довіреності. Суд задовольнив позов, зазначивши у мотивувальній частині рішення, що обрання фізичних осіб, які не є акціонерами цього Товариства, суперечить чинному законодавству та нормам статуту товариства. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2002 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Проблемні питання припинення повноважень органів управління
Згідно із ст. 23 Закону ( 1576-12 ) управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.
Відповідно до пунктів "в", "г" ст. 41 Закону ( 1576-12 ) обрання та відкликання членів виконавчого органу, ревізійної комісії та ради акціонерного товариства (спостережної ради) належить до компетенції загальних зборів акціонерів. Отже, повноваження осіб, обраних членами зазначених органів, припиняються відкликанням цих осіб і обранням до складу відповідних органів інших осіб (переобранням органів управління). Рішення про обрання та відкликання членів органів управління ухвалюється у порядку, встановленому чинним законодавством та установчими документами. Таке рішення ухвалюється органом, до компетенції, якого віднесено вирішення цього питання - загальними зборами або іншим органом у разі передачі йому цього повноваження.
У результаті вивчення судової практики виявлено непоодинокі випадки визнання у судовому порядку припиненими повноважень органів управління товариства у разі, коли такі органи не були переобрані (перепризначені) у порядку, передбаченому законодавством та внутрішніми документами товариства, та продовжували здійснювати свої повноваження після закінчення строку, на який вони були обрані.
У деяких випадках така вимога була самостійним предметом позову, а в окремих випадках це питання розглядалося при вирішенні спорів, предметом яких були інші вимоги, зокрема, про визнання договорів недійсними. Подібні вимоги заявлялися також у випадках, коли акціонерне товариство в особі органів управління, обраних (призначених) на останніх загальних зборах акціонерів, проведених з порушенням вимог чинного законодавства, намагалося припинити повноваження та діяльність органів управління, обраних (призначених) при створенні товариства або на попередніх загальних зборах акціонерів. В одній зі справ така вимога була заявлена акціонером і задоволена судом попри існування судового рішення в іншій справі, яким рішення загальних зборів акціонерів, зокрема й стосовно обрання нового складу органів управління, було визнано недійсним.
Правова позиція Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України полягає у тому, що припинення судовим актом повноважень органів управління акціонерного товариства у зв'язку із закінченням строку, на який вони були обрані, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Як приклад можна навести справу N 3-769 за позовом ЗАТ "Укрзернопром" до ВАТ "Чернівецький хлібокомбінат" про визнання повноважень ревізійної комісії, спостережної ради та правління припиненими. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статуту відповідача повноваження органів управління, обраних на загальних зборах 29 липня 1998 р. строком на 3 роки, припинилися 29 липня 2001 року.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 5-10 жовтня 2001 р. позов задоволено частково, визнано повноваження органів управління, обраних 29 липня 1998 р., припиненими з 27 червня 2001 р. та заборонено ВАТ "Чернівецький хлібокомбінат" набувати цивільні права та обов'язки через зазначені органи.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2002 р. рішення суду першої інстанції скасовано і в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 30 квітня 2002 р. ( n0031600-02 ) постанову апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції змінено - визнано повноваження органів товариства, обраних 29 липня 1998 р., припиненими з 29 липня 2001 р. В іншій частині рішення залишено без змін.
Верховним Судом України було порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України. Підставою для задоволення касаційної скарги стало таке. Відповідно до ст. 41 Закону ( 1576-12 ) вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів; загальні збори затверджують правила процедури та інші внутрішні документи товариства, визначають організаційну процедуру. Згідно із статутом відповідача загальні збори акціонерів обирають органи управління товариством строком на 3 роки. Положеннями "Про спостережну раду", "Про правління" та "Про ревізійну комісію", затвердженими загальними зборами акціонерів, передбачено, що спостережна рада, правління і ревізійна комісія обираються строком на 3 роки й виконують свої обов'язки до їх переобрання. Верховний Суд України погодився з висновками Львівського апеляційного господарського суду про те, що повноваження органів управління відповідача припиняються їх переобранням. Постановою Верховного Суду України від 13 серпня 2002 р. ( v_568700-02 ) постанову Вищого господарського суду України скасовано, а постанову Львівського апеляційного господарського суду залишено без змін.
Висновки
Необхідність вдосконалення правових засад корпоративного управління в акціонерних товариствах не викликає сумніву. Ухвалення Цивільного кодексу України ( 435-15 ) від 16 січня 2003 р., який містить основні положення щодо юридичних осіб, зокрема, акціонерних товариств, є першим кроком на шляху розвитку акціонерного законодавства України. Наступним кроком має бути ухвалення Закону України "Про акціонерні товариства", який би детально регулював питання створення та діяльності акціонерних товариств, порядок обрання та компетенцію органів управління, права акціонерів та механізми їх реалізації, вимоги щодо прозорості та розкриття інформації про діяльність товариства тощо.
На сьогодні основним актом, що регулює діяльність акціонерних товариств, є Закон України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ). Верховним Судом України проведено узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону, в результаті чого проаналізовано типові помилки у застосуванні цього Закону та інших нормативно-правових актів, які виникали при вирішенні спорів, а також виявлено основні проблемні питання, що потребують чіткого врегулювання на законодавчому рівні або вимагають роз'яснення.
Так, у разі відсутності в установчих документах товариства обов'язкових відомостей, передбачених законодавством, установчі документи акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними, а державна реєстрація скасована. Відповідачами у спорах про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації акціонерного товариства мають бути акціонерне товариство та його засновники, що є сторонами установчого договору. У разі якщо до складу засновників входять фізичні особи, спір про визнання недійсними установчих документів (установчого договору) товариства не підлягає розгляду в господарському суді. У зв'язку з цим потребує удосконалення процесуальне законодавство України, зокрема, щодо юрисдикції загальних і господарських судів у вирішенні зазначеної категорії спорів. З метою забезпечення належного вирішення спорів про захист прав та законних інтересів акціонерів та акціонерного товариства, забезпечення оперативності вирішення спорів та однакового застосування закону спори про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації акціонерних товариств, а також спори про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів слід віднести до юрисдикції господарських судів. Крім того, потрібно визначитися щодо законності закріплення в установчих документах акціонерних товариств (як відкритих, так і закритих) положень щодо переважного права акціонерів та/або самого товариства на придбання акцій, що відчужуються акціонерами товариства.
Серед спорів, вирішених господарськими судами, значну кількість займають спори про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів. Загальні збори вирішують питання, віднесені до їх компетенції Законом та статутом товариства. Повноваження, передбачені ст. 41 Закону ( 1576-12 ), належать до компетенції загальних зборів незалежно від того, чи передбачені вони статутом товариства. Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо в них беруть участь акціонери, які володіють більш як 60% голосів. Правомочність загальних зборів визначається перед початком зборів на підставі реєстру, що містить. дані реєстрації акціонерів (їх представників), які беруть участь у зборах. При цьому голоси акціонерів, передані за довіреностями, що оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, не враховуються для визначення кворуму загальних зборів та результатів голосування. Відсутність кворуму на загальних зборах є підставою для визнання недійсними прийнятих на загальних зборах рішень. Однією з найпоширеніших підстав задоволення позовів про визнання рішень загальних зборів недійсними є порушення порядку скликання зборів, передбаченого законом та внутрішніми документами товариства, зокрема, порушення порядку повідомлення акціонерів про скликання зборів. Разом з тим, за наявності кворуму та при встановленні факту повідомлення та/або факту участі акціонера у загальних зборах, порушення порядку повідомлення акціонерів не повинно тягти за собою визнання недійсними рішень загальних зборів. Слід зазначити, що порушення акціонерним товариством порядку повідомлення акціонерів про скликання зборів не є підставою для застосування санкцій, передбачених Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ).
У результаті узагальнення судової практики виявлено питання, пов'язані з діяльністю органів управління акціонерного товариства, що потребують роз'яснення. Серед них, зокрема, питання щодо повноважень голови правління на укладення угод від імені акціонерного товариства, щодо порядку формування спостережної ради, щодо порядку припинення повноважень органів управління, щодо порядку здійснення додаткової емісії акцій, щодо повноважень акціонерів, які самостійно скликають загальні збори, тощо. Також потребує вирішення питання щодо правомірності вжиття судом заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному товариству та/або іншим особам здійснювати дії, пов'язані з проведенням загальних зборів.
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України(9)
---------------
(9) Узагальнення судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону ( 1576-12 ) в частині регулювання діяльності акціонерних товариств, проведено за сприяння Проекту "Корпоративний розвиток в Україні" Міжнародної Фінансової Корпорації.
"Судова практика", N 3-4, 2005 р.