Ст. 28

Закону ( 1576-12 ) в редакції до 23 грудня 1997 р. містила ч. 2 такого змісту: "Якщо інше не передбачено статутом товариства, акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб. Порядок реалізації акцій визначається відповідно до законодавства України". Керуючись цією нормою ("якщо інше не передбачено статутом товариства"), закриті акціонерні товариства включали до своїх установчих документів положення про переважне право акціонерів товариства та самого товариства на придбання акцій, що відчужуються акціонерами цього товариства.

Зазначена вище норма ч. 2 ст. 28 Закону ( 1576-12 ) 23 грудня 1997 р. була замінена частинами 2 і 3, які передбачають відповідно: "Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб та на інших підставах, передбачених законодавством"; "Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України".

Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про господарські товариства" ( 769/97-ВР ) господарські товариства були зобов'язані у 6-місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести установчі документи у відповідність до цього Закону. Незважаючи на це, в установчих документах (установчому договорі та/або статуті) деяких акціонерних товариств до цього часу збереглися положення щодо переважного права на придбання акцій.

При вирішенні спорів, пов'язаних із намаганням акціонерів закритого акціонерного товариства використати передбачене установчими документами переважне право на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами цього товариства, слід виходити з того, що Законом таке право не передбачено, а також не передбачено можливості договірного обмеження правоздатності акціонера щодо реалізації акції (акцій) третім особам без пропозиції щодо її (їх) придбання іншим акціонерам або самому акціонерному товариству.

Згідно зі ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст. 12 ЦК УРСР ( 1540-06 ) ніхто не може бути обмежений у правоздатності або дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Угоди, спрямовані на обмеження правоздатності або дієздатності, є недійсними.

Порядок здійснення права власності визначений ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ):

"1. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

5. Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

6. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами".

Цим законом не встановлено жодних обмежень щодо здійснення права власності власниками акцій закритих акціонерних товариств.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством України. Застосування цього конституційного принципу при вирішенні порушеного питання означає, що встановлений установчими документами закритого акціонерного товариства обов'язок акціонера, що має намір відчужувати акції, запропонувати їх іншим акціонерам або товариству, не є обов'язковим для виконання, оскільки не ґрунтується на чинному законодавстві.

Слід зазначити, що до установчих договорів застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання, тобто установчий договір закритого акціонерного товариства є угодою, на яку поширюються положення ЦК УРСР ( 1540-06 ) про недійсні угоди. Вимоги щодо змісту установчих документів закритого акціонерного товариства містяться у статтях 4, 37 Закону ( 1576-12 ). До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України. Викладене вище дає підстави для висновку про те, що до установчих документів закритого акціонерного товариства не можуть включатися положення про переважне право акціонерів чи товариства на придбання акцій товариства, що відчужуються акціонером, оскільки законодавство не передбачає можливості обмеження правоздатності або дієздатності у договірному порядку. У разі невідповідності договору вимогам закону або іншим нормативно-правовим актам, він є нікчемним повністю або у певній частині, незалежно від визнання його таким у судовому порядку. Аналогічні наслідки настають для положень статуту товариства, рішень загальних зборів та інших органів товариства, що суперечать вимогам закону чи інших нормативно-правових актів. Водночас це не перешкоджає заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання недійсними відповідних документів або окремих положень із дотриманням правил підсудності спору.

Як приклад можна навести ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 грудня 2002 р. у справі за позовом ЗАТ "Оболонь" та одного з акціонерів товариства до ряду акціонерів цього товариства, що здійснили відчуження акцій третій особі - ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", треті особи: ЗАТ "Кадем", приватний нотаріус Ч., про визнання договорів купівлі-продажу акцій частково недійсними та переведення прав та обов'язків покупця акцій, якою залишено в силі рішення суду апеляційної інстанції. Останній, незважаючи на відповідні положення установчих документів ЗАТ "Оболонь" щодо зобов'язання акціонерів утримуватися від відчуження акцій будь-кому, крім акціонерів товариства та самого товариства, не визнав переважного права товариства та акціонерів на придбання акцій.

Ще одним прикладом може слугувати рішення господарського суду м. Києва від 15 вересня 2003 р. у справі за позовом ЗАТ "Оболонь" до ЗАТ "Сармат", ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", треті особи без самостійних вимог на предмет спору: АТЗТ "Кадем" та Антимонопольний комітет України, залишене в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2003 р.

Положення установчих документів (установчого договору та статуту) закритого акціонерного товариства, що передбачають переважне право акціонерів закритого акціонерного товариства та/або самого товариства на придбання акцій, що відчужуються акціонерами товариства, суперечать законодавству, чинному станом до 1 січня 2004 р., і є нікчемними незалежно від того, чи визнані вони такими судом, чи ні при вирішенні інших спорів.

3. Вирішення спорів щодо визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів

Проблемні питання підвідомчості спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів

Відповідно до ст. 23 Закону ( 1576-12 ) управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається відповідно до виду товариства. Органами акціонерного товариства є загальні збори товариства (статті 41-45), рада акціонерного товариства (спостережна рада) (ст. 46), виконавчий орган (статті 47, 48) та ревізійна комісія (ст. 49).

Згідно зі ст. 12 ГПК ( 1798-12 ) господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів на підставах, зазначених у законодавстві. Рішення, ухвалені зазначеними органами, можуть бути визнані у судовому порядку недійсними(5).

---------------

(5) Частиною 5 ст. 98 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), що набув чинності з 1 січня 2004 р., передбачено, що рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.

Згідно зі ст. 1 ГПК ( 1798-12 ) до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ) загальним судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із цивільних правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин.

Чинним процесуальним законодавством України запроваджено основний принцип визначення підвідомчості справ господарським і загальним судам за суб'єктним складом. Застосування цього принципу нерідко породжує значні проблеми при визначенні підвідомчості справ у спорах про визнання недійсними рішень органів акціонерного товариства у разі, якщо серед акціонерів товариства є фізичні особи. У результаті вивчення практики розгляду судами спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів виявлено непоодинокі випадки, коли спір із того ж предмета і на тих самих підставах одночасно розглядається в господарському і в загальному судах, при цьому у справах виносяться взаємовиключні рішення або штучно створюється преюдиція.

Як приклад можна навести справу N 14/59 господарського суду м. Києва за позовом ЗАТ "Українська промислова страхова компанія" до ВАТ "Акціонерний банк "Столичний" про визнання недійсним рішення загальних зборів від 21 грудня 2001 р. Одночасно з цією справою Дніпровським районним судом м. Києва було порушено провадження у справі за позовом В., який володіє однією акцією ВАТ (що становить 0,00002 % голосів), до ВАТ "Акціонерний банк "Столичний". В. заявив позов про визнання загальних зборів від 21 грудня 2001 р. такими, що відбулися, а їх рішень - правомірними та спонукання відповідача виконати рішення загальних зборів. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 грудня 2001 р. позов задоволено. Це рішення покладено в основу рішення господарського суду м. Києва. Таким чином, наслідком порушення права акціонера, який володіє однією акцією, стало визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів комерційного банку.

Цей та деякі інші приклади свідчать про те, що задля забезпечення всебічного й повного вирішення питань про захист прав і законних інтересів акціонерів та акціонерного товариства, забезпечення оперативності вирішення спорів та однакового застосування закону в аналогічних справах спори зазначеної категорії мають бути внесені до юрисдикції господарських судів незалежно від суб'єктного складу учасників. Внесення відповідних змін до процесуальних законів може бути виправдане тим, що ці спори є господарськими за своєю природою, і господарські суди мають значну практику і досвід у вирішенні таких спорів.

Господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих (виданих) іншими, крім державних, органами, зокрема актів органів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер. Відповідачем у спорі про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерного товариства має бути саме акціонерне товариство, а не загальні збори (як орган управління) і не акціонери (як учасники загальних зборів). Спір має розглядатися господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Вивчення судової практики показало, що господарські суди у деяких випадках припускаються помилок при застосуванні процесуального законодавства щодо визначення відповідачів у зазначених категоріях спорів.

Як приклад можна навести рішення господарського суду Запорізької області від 9 серпня 2002 р. у справі N 6/2/1 про відмову в позові ВАТ "Кам'янсько-Дніпровське АТП 12309" про визнання недійсним рішення загальних зборів цього ВАТ. Відповідачами у справі виступили ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз", ЗАТ "Інвестиційний фонд "Софі-Інвест", ВАТ "Інвестиційна компанія "Ірта", ЗАТ "СКІФ 96", ЗАТ "Закритий інвестиційний фонд "Запорізькі феросплави", Управління з питань державних корпоративних прав Запорізької обласної державної адміністрації, третя особа - Регіональне відділення ФДМ по Запорізькій області. Незважаючи на те, що позивачем у цій справі є особа, яка має відповідати за заявленим позовом, суд не відмовив у прийнятті позовної заяви. Один із відповідачів - ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз", подав клопотання про виключення його з числа відповідачів, мотивуючи це тим, що він не є акціонером ВАТ "Кам'янсько-Дніпровське АТП 12309" і не брав участі у загальних зборах. Інший відповідач - ВАТ "Інвестиційна компанія "Ірта", у відзиві на позовну заяву зазначив, що він є неналежним відповідачем, оскільки відповідачем у даному спорі має бути сам позивач у справі. Попри те, що за таких обставин провадження у справі має бути припинено, суд розглянув матеріали справи і встановив, що позивачем не надано доказів порушення оспорюваним рішенням загальних зборів його прав та інтересів, а також не наведено фактів та доказів порушення його прав та інтересів кожним із відповідачів. Враховуючи викладене, господарський суд Запорізької області відмовив у задоволенні позову.

Чинним законодавством не встановлено вичерпного переліку випадків, коли особа, право якої порушено рішенням загальних зборів чи органів управління товариства, може звернутися по захист до суду. При розгляді спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів та органів управління товариства суду слід з'ясовувати, чи відповідає спірне рішення вимогам чинного законодавства та/або компетенції органу, що ухвалив це рішення, а також встановлювати факт порушення у зв'язку з ухваленням спірного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів та інших органів товариства наділені, насамперед, акціонери товариства, а також інші особи, права та охоронювані законом інтереси яких порушуються такими рішеннями, зокрема державні органи в межах їх компетенції.

Суду слід враховувати, що однією з обов'язкових умов визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 4 липня 2002 р. скасовано рішення господарського суду Кіровоградської області від 22 квітня 2002 р. у справі N 3/74 і відмовлено у позові ТОВ "Фірма "Продімпекс" до ВАТ "Чисті метали" про визнання недійсним рішення загальних зборів. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив факту порушення прав та охоронюваних інтересів позивача у зв'язку з прийняттям загальними зборами відповідача спірного рішення. Ще одним прикладом може слугувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 4 березня 2003 р. у справі N 9/47, яким відмовлено у позові Акціонерної холдингової компанії "Укрнафтопродукт" до ВАТ "Світловодська нафтобаза" про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів. При винесенні рішення суд не взяв до уваги формальне посилання позивача на порушення відповідачем норм статей 43, 46, 47 Закону ( 1576-12 ) без вказівки на конкретне право чи законний інтерес позивача, які було порушено.

У судовій практиці зустрічаються непоодинокі випадки застосування таких засобів захисту порушеного права, що не передбачені законом. У цих випадках заявлений позов не повинен прийматися судом, а у разі прийняття - провадження у справі має бути припинено, оскільки такі способи захисту не передбачені законодавством, а їх застосування призводило б до порушення ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Як приклад можна навести такі позовні вимоги: про визнання рішень загальних зборів дійсними або правомочними; про визнання рішень загальних зборів такими, що підлягають обов'язковому виконанню; зустрічний позов про зобов'язання виконати рішення загальних зборів (за наявності первісного позову про визнання рішень загальних зборів недійсними); про визнання загальних зборів такими, що відбулися; про зобов'язання акціонерів зареєструватися на загальних зборах; про визнання повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів неправомірним (щодо надіслання персональних повідомлень та публікації загального повідомлення у засобах масової інформації); про визнання емісії недійсною; про визнання повноважень органів управління припиненими тощо.

Такі способи захисту порушеного права законодавством не передбачені й не випливають із положень законодавства.

Проблемні питання застосування статей 66, 67 ГПК ( 1798-12 ) щодо вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони проведення загальних зборів

Згідно зі ст. 66 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Вичерпний перелік способів забезпечення позову визначений ст. 67 ГПК ( 1798-12 ), серед них:

- накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- заборона відповідачеві вчиняти певні дії;

- заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Вивчення судових справ показало, що при вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій та пов'язаних із цим спорів господарські суди, керуючись згаданими вище статтями ГПК ( 1798-12 ), виносили ухвали про забезпечення позову шляхом заборони акціонерному товариству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати будь-які дії, пов'язані зі скликанням та проведенням загальних зборів.

Серед заходів, що вживалися господарськими судами у порядку забезпечення позову, трапляються такі:

- заборона господарському товариству проводити загальні збори;

- заборона проводити реєстрацію акціонерів для участі у загальних зборах;

- заборона реєстратору видавати копії реєстру та виписки з нього;

- зобов'язання особи зареєструватися для участі в загальних зборах;

- заборона органам державної влади здійснювати перереєстрацію підприємства або реєструвати зміни до установчих документів;

- заборона органам управління державним майном видавати довіреності на представництво інтересів держави на загальних зборах акціонерів;

- заборона будь-яких дій, пов'язаних із виконанням рішень загальних зборів;

- заборона реєстрації випуску акцій;

- заборона на відчуження акцій або частки;

- накладення арешту на майно та кошти господарського товариства тощо.

Слід зазначити, що такі заходи застосовуються судами без урахування особливостей зазначених спорів. Зокрема, при винесенні ухвал суди інколи не враховують вимоги ст. 66 ГПК ( 1798-12 ), якою передбачено вжиття заходів до забезпечення позову в разі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Розглядаючи питання про доцільність вжиття заходів до забезпечення позову при розгляді спорів про визнання недійсним рішення загальних зборів, суди мають виходити з того, що наслідком визнання акта недійсним є втрата цим актом обов'язкового характеру для осіб, яким він був адресований. Тому немає підстав вважати, що відсутність заборони проведення загальних зборів може призвести до ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду про визнання акта недійсним.

Одним із способів забезпечення позову є заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору. У деяких випадках суди застосовують цей спосіб при вирішенні справ про визнання - недійсним договору купівлі-продажу акцій і виносять ухвали про заборону акціонерному товариству - емітенту акцій та/або іншим особам вчиняти дії, пов'язані з проведенням загальних зборів. Винесення таких ухвал є неправомірним, оскільки дії акціонерного товариства та/або інших осіб щодо проведення загальних зборів не стосуються предмета спору, яким є договір купівлі-продажу акцій.

Загальні збори акціонерів є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори проводяться не рідше одного разу на рік і в межах своєї компетенції вирішують питання діяльності акціонерного товариства. Заборона проведення загальних зборів (здійснення дій, пов'язаних із проведенням зборів) фактично паралізує роботу вищого органу акціонерного товариства і є втручанням у господарську діяльність товариства.

Позиція Верховного Суду України з цього питання висловлена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 листопада 2001 р. у справі про визнання незаконним рішення загальних зборів ВАТ "Ексімнафтопродукт" ( n0024700-01 ), де зазначено, що, заборонивши відповідачу проводити загальні збори акціонерів, які відповідно до ст. 41 Закону ( 1576-12 ) є вищим органом акціонерного товариства, до компетенції якого входить вирішення усіх питань, пов'язаних із діяльністю товариства, суд вирішив питання, яке стосується внутрішньої діяльності товариства і не пов'язане з розглядом справи за заявленим позовом та виконанням можливого рішення суду. У згаданій постанові також міститься посилання на ст. 15 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ), згідно з якою втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони акціонерному товариству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати дії, пов'язані з проведенням загальних зборів, може призвести до порушення передбаченого законом права акціонерів на участь в управлінні справами товариства шляхом участі та голосування на загальних зборах.

Проблемні питання застосування ст. 41 Закону ( 1576-12 ) в частині регулювання компетенції загальних зборів акціонерів

Серед підстав для визнання недійсним акта у судовому порядку є невідповідність цього акта вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.