СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 24.09.98
(Витяг)
Вироком Луцького міського суду від 3 квітня 1998 р. Б. виправдано за ч. 2 ст. 106 КК ( 2001-05 ) за відсутністю складу злочину, а за ч. 1 ст. 145 КК - за відсутністю події і складу злочину.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду від 28 квітня 1998 р. залишено без задоволення касаційне подання прокурора про скасування вироку, а постановою президії цього суду від 25 червня 1998 р. - протест заступника прокурора області.
Б. обвинувачувався в умисному заподіянні Д. тяжких тілесних ушкоджень і умисному пошкодженні майна потерпілого за таких обставин.
19 квітня 1997 р. перед закінченням уроку географії в дев'ятому класі між учнями Б. і Д. виникла сварка, під час якої Д. замахнувся на Б. поліетиленовим пакетом, у якому тримав цеглину. Остання випала з пакета, але шкоди нікому не завдала.
У зв'язку з такими діями між Д. і Б. розпочалась бійка, яку перепинили однокласники. Коли Б. стояв на виході з класу, Д. кинувся на нього й замахнувся дипломатом. Б. вибив дипломат і ногою відкинув його вбік, а Д. побив, завдаючи удари кулаками. При цьому він заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку, перелому лобної кістки зліва та забою лівого ока, а також умисно привів у непридатний вигляд дипломат вартістю 100 грн., що завдало потерпілому значної матеріальної шкоди. Органами слідства дії Б. було кваліфіковано за ч. 1 ст. 101 і ч. 1 ст. 145 КК ( 2001-05 ).
Розглядаючи дану справу, суд визнав, що діями Б. потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я, і дійшов висновку, що ці дії містять ознаки суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 106 КК ( 2001-05 ). Оскільки відповідальність за вчинення зазначеного злочину настає з 16-річного віку, а Б. на день вчинення суспільно небезпечного діяння такого віку не досяг, суд виправдав його за ч. 2 ст. 106 КК за відсутністю складу злочину, а за ч. 1 ст. 145 КК - за відсутністю події та складу злочину.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень з направленням справи на нове розслідування для вирішення питання про застосування до Б. заходів виховного характеру відповідно до ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ).
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Кримінальним і кримінально-процесуальним законами України передбачено особливий порядок вирішення питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння після досягнення 11 років, але до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Згідно зі ст. 10 КК ( 2001-05 ) суд може застосувати до такої особи примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.
При цьому відповідно до ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ), якщо факт вчинення суспільно небезпечного діяння буде встановлено в стадії розслідування, слідчий виносить постанову про закриття справи і направляє її прокурору, а останній - до суду для вирішення питання про застосування до особи, яка вчинила дане діяння, примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК ( 2001-05 ).
Застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру врегульоване ст. 447 КПК ( 1003-05 ), згідно з якою суд вживає таких заходів при надходженні справи в порядку, передбаченому статтями 7-3 і 9 КПК ( 1001-05 ), та у випадку, коли у справі, що надійшла з обвинувальним висновком, він дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин, що не являє великої суспільної небезпечності, без застосування кримінального покарання.
Розглядаючи справу щодо Б. і встановивши, що в його діях має місце суспільно небезпечне діяння, відповідальність за яке настає з 16 років (а Б. не досяг цього віку), суд зобов'язаний був відповідно до статей 7-3 і 447 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) направити справу на додаткове розслідування.
Суд же всупереч вимогам закону зазначив у резолютивній частині вироку, що справа підлягає закриттю, а Б. - виправданню, тобто прийняв рішення, яке суперечить його ж висновку про те, що Б. вчинив суспільно небезпечне діяння.
Крім того, зазначивши, що обставини пошкодження дипломата потерпілого нічим не підтверджені, суд виправдав Б. за ч. 1 ст. 145 КК ( 2001-05 ) з підстав відсутності одночасно і складу, і події злочину, що є неприпустимим.
Наведене свідчить про те, що виправдувальний вирок суду суперечить закону. Але касаційна й наглядна інстанції не виправили помилки суду і залишили незаконний вирок без зміни.
Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, всі судові рішення скасувала, а справу направила на нове розслідування у зв'язку з необгрунтованим виправданням Б. та для вирішення питання про застосування до нього примусових заходів виховного характеру відповідно до вимог ст. 7-3 КПК ( 1001-05 ).
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.