СУДОВА ПАЛАТА У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
28.10.2004
(Витяг)
Краснолуцький міський суд Луганської області вироком від 4 серпня 2003 р. засудив Ф. В. за ч. 3 ст. 185 КК ( 2341-14 ) на три роки обмеження волі та ч. 3 ст. 186 цього Кодексу - на п'ять років позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК Ф. В. остаточно визначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі.
Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 16 січня 2004 р. апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнив повністю, апеляцію Ф. В. - частково, у зв'язку з цим вирок змінив, зокрема призначивши засудженому за ч. 3 ст. 186 КК ( 2341-14 ) покарання у виді одного року позбавлення волі із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, а на підставі ст. 70 КК остаточно визначив Ф. В. покарання - три роки позбавлення волі.
Ф. В. визнано винним у тому, що він 12 квітня 2003 р., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, із проникненням у приміщення та із погрозою застосувати насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, відкрито викрав майно Ф. Н. на суму 17 грн. 22 квітня 2003 р. він повторно, із проникненням у приміщення, таємно викрав майно тієї ж потерпілої на загальну суму 272 грн.
У касаційній скарзі потерпіла Ф. Н., посилаючись на безпідставність застосування апеляційним судом до засудженого ст. 69 КК ( 2341-14 ), просила його ухвалу скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора про необхідність призначення справи до касаційного розгляду, перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Висновки суду стосовно доведеності вини Ф. В. у вчиненні злочинів та правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 і ч. 3 ст. 186 КК ( 2341-14 ) ґрунтуються на матеріалах справи та у скарзі не заперечуються.
Твердження, наведені у скарзі потерпілої, про безпідставність застосування апеляційним судом щодо засудженого ст. 69 КК ( 2341-14 ) не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.
Згідно зі ст. 69 КК ( 2341-14 ) за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів справи, при призначенні засудженому покарання суд першої інстанції дійшов висновку, що пом'якшуючою обставиною є лише щире каяття Ф. В.
Проте у справі є й інші обставини, не зазначені в ч. 1 ст. 66 КК ( 2341-14 ), які суду першої інстанції слід було визнати такими, що пом'якшують покарання засудженому. Зокрема, до них належать: характер стосунків між засудженим і потерпілою (вони були подружжям); незначний розмір викраденого, відшкодування якого потерпіла не бажає; те, що Ф. В. притягнуто до кримінальної відповідальності вперше; його позитивна характеристика. Не визнавши наведені обставини такими, що пом'якшують покарання, та не врахувавши їх у вироку, суд призначив Ф. В. надто суворе покарання з порушенням вимог ст. 65 КК.
За наявності у справі врахованої судом першої інстанції та трьох додаткових підстав, що пом'якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи Ф. В. і тяжкості вчинених ним злочинів, апеляційний суд законно та обґрунтовано застосував до нього ст. 69 КК ( 2341-14 ). Призначене апеляційним судом покарання Ф. В. як за ч. 3 ст. 186 КК, так і за сукупністю злочинів є необхідним та достатнім для виправлення засудженого, а тому його не можна визнати м'яким, як про це зазначила у скарзі потерпіла.
Посилання потерпілої на те, що суд першої інстанції не оповістив її про дату призначення справи до апеляційного розгляду, не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах справи є відповідне повідомлення про направлення за адресою місця проживання Ф. Н. відповідного оповіщення.
Отже, передбачені законом підстави для призначення справи до касаційного розгляду відсутні.
Виходячи з викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Ф. Н. у задоволенні касаційної скарги відмовила.