"Прокурор, його заступник мають право в межах своєї компетенції витребувати із суду будь-яку справу або категорію справ, по яких вироки, рішення, ухвали або постанови набрали законної сили. За наявності підстав для перегляду справи в порядку судового нагляду прокурор приносить протест на вирок, рішення, ухвалу або постанову суду".
Частина перша статті 44 "Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків. Прокурор, який здійснює нагляд, має право:
1) у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень".
ОСКАРЖЕННЯ
1. Заявник скаржиться за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) на те, що його було засуджено до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв.
2. Він стверджує, що його було затримано незаконно, без будь-яких доказів, і що було порушено його права, гарантовані підпунктами (a) і (c) пункту 1 і пунктами 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції ( 995_004 ).
3. Він стверджує, що, відповідно до пунктів 1, 2 і підпунктів (a), (b) і (d) пункту 3 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), провадження у кримінальній справі, порушеній проти нього, було несправедливим, його право на відкритий розгляд безстороннім судом було порушене, підстави, на яких було висунуто обвинувачення, були сфальсифіковані, а його примусили визнати себе винним.
Він також стверджує, що його повідомили про характер обвинувачення і причину його висунення через одинадцять днів після арешту, а детально - тільки на судовому засіданні. Його поінформували російською мовою, хоча він має аварське походження і йому складно розуміти правові терміни російською мовою. Він також стверджує, що суд відмовився допитати кількох запропонованих ним свідків та його адвоката і що він сам не міг ставити запитання свідкам, які були присутні на суді. Він стверджує, що судове засідання не перекладалося аварською мовою.
4. Він скаржиться, що українські суди не забезпечили йому можливості скористатися ефективними засобами захисту, які гарантуються статтею 13 Конвенції ( 995_004 ).
5. Заявник також скаржиться, що під час судового провадження він зазнав дискримінаційного ставлення через своє кавказьке походження. Він посилається на статтю 14 Конвенції ( 995_004 ).
6. Крім того, він скаржиться на умови тримання його у камері смертників у сімферопольському слідчому ізоляторі. Він стверджує, що пенітенціарні органи піддавали його катуванню, нелюдському поводженню і покаранням. Він стверджує, що його право на побачення із сім'єю обмежене до одного побачення на місяць тривалістю 10-20 хвилин, йому не дозволяють виходити на прогулянку (в його камері є тільки одна мала лампа, немає ні вікна, ні дзеркала, ні ваг), йому не дозволяється отримувати передачі з харчовими продуктами, вітамінами, книжками чи одягом. Він заявляє, що якість харчування у в'язниці незадовільна, викликає розлад і болі в шлунку, а раціон не містить м'яса, овочів і білого хліба. Він також стверджує, що під час побачень з дружиною їм не дозволяють спілкуватися рідною мовою. Крім того, за його словами, його позбавлено предметів особистої гігієни, таких, як, наприклад, зубна паста, мило і шампунь, гаряча вода не подається, а холодна подається зрідка: він може приймати душ тільки раз на десять днів протягом п'яти хвилин, причому без мила. Усі ув'язнені (дехто з них хворий на СНІД) користуються однією бритвою для гоління. І, нарешті, заявник стверджує, що його позбавлено кваліфікованої медичної допомоги, а у в'язниці немає телебачення, радіо або будь-яких інших засобів зв'язку із зовнішнім світом.
ПРОЦЕДУРА
Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 17 вересня 1996 року і зареєстровано 22 січня 1998 року. 25 травня 1998 року Комісія вирішила передати заяву для ознайомлення Уряду-відповідачу.
Письмові зауваження Уряду було подано 10 листопада 1998 року після подовження строку, встановленого для підготовки цих зауважень. Заявник дав свою відповідь 17 березня 1999 року після того, як строк, встановлений для відповіді, було двічі продовжено, 19 квітня 1999 року Уряд подав свої подальші зауваження.
1 листопада 1998 року, згідно з пунктом 2 статті 5 Протоколу N 11 до Конвенції ( 995_004 ), справа перейшла на розгляд Суду, відповідно до положень цього Протоколу.
ЗАКОНОДАВСТВО
1. Заявник скаржиться за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ), що його було засуджено до смертної кари за злочин, який, за його словами, він не вчиняв.
Він також стверджує, що його було затримано незаконно, без будь-яких доказів, і що було порушено його права, передбачені підпунктами (a) і (c) пункту 1 та пунктами 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Він також стверджує, що, відповідно до пунктів 1, 2 та підпунктів (a), (b) і (d) пункту 3 статті 6 Конвенції, провадження у кримінальній справі, порушеній проти нього, було несправедливим, його право на відкритий розгляд безстороннім судом було порушене, підстави, на яких було висунуто обвинувачення, були сфальсифіковані, а його примусили визнати себе винним. Він також стверджує, що йому було повідомлено про характер обвинувачення і причину його висунення через одинадцять днів після затримання, а детально - тільки на судовому засіданні. Його ознайомили російською мовою, хоча він має аварське походження і йому складно розуміти правові терміни російською мовою. Він також стверджує, що суд відмовився допитати кількох запропонованих ним свідків та його адвоката і що він сам не міг ставити запитання свідкам, які були присутні на суді. Він стверджує, що судове засідання не перекладалося аварською мовою.
Уряд стверджує, що на всіх стадіях слідства і судового провадження заявникові було забезпечено право на адвоката і що жодних об'єктивних доказів незаконних методів розслідування, які б застосовувалися до нього, виявлено не було.
Насамперед Суд зауважує, що скарги заявника щодо провадження у кримінальній справі стосуються періоду до 11 вересня 1997 року - дати набуття Конвенцією ( 995_004 ) чинності для України. Однак для кожної Договірної Сторони Конвенція застосовується тільки до фактів, які мали місце після набуття Конвенцією чинності для цієї сторони.
Далі Суд зазначає, що, оскільки вирок про виняткову міру покарання був винесений щодо заявника до 11 вересня 1997 року і не був виконаний, претензії за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) висуватися не можуть.
Звідси випливає, що у цій частині заява є несумісною ratione temporis, ratione personae та ratione materiae з положеннями Конвенції ( 995_004 ) у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена, відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
2. Крім того, заявник скаржиться, що українські суди не забезпечили йому можливості скористатися ефективними засобами захисту, які гарантуються статтею 13 Конвенції ( 995_004 ).
Суд нагадує, що гарантії статті 13 Конвенції ( 995_004 ) застосовуються тільки до скарг, які можуть вважатися "доказовими" "argueble" (див. рішення у справі "Пауелл і Рейнер проти Сполученого Королівства" (Powell and Rayner v. the United Kingdom) від 21 лютого 1990 року, серія А, N 172, с. 14, п. 31). У даному випадку Суд відхилив основні претензії, висунуті заявником на підставі статті 6 Конвенції як такі, що не відповідають Конвенції. З аналогічних причин вони не можуть вважатися "доказовими".
Звідси випливає, що в цій частині заява не відповідає ratione temporis та ratione materiae положенням Конвенції ( 995_004 ) у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
3. Заявник також стверджує, що мало місце порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ), взятої разом зі статтею 6 Конвенції.
Суд нагадує, що в разі неможливості застосування статті 6 стаття 14 Конвенції ( 995_004 ) не може братися у поєднанні з нею (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Маркс проти Бельгії" (Marckx v. Belgium) від 13 червня 1979 року, серія А, N 31, с. 23, п. 50).
Суд встановив, що претензії заявника щодо несправедливого розгляду порушеної проти нього кримінальної справи не відповідають ratione temporis Конвенції ( 995_004 ). Звідси випливає, що Суд не може розглядати скаргу за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 6 Конвенції.
Таким чином, у цій частині заява не відповідає ratione temporis та положенням Конвенції ( 995_004 ) у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.
4. Крім того, заявник скаржиться на умови тримання його у камері смертників у сімферопольському слідчому ізоляторі. Він стверджує, що пенітенціарні органи піддавали його катуванню, нелюдському поводженню і покаранням. Він стверджує, що його право на побачення із сім'єю обмежене до одного побачення на місяць тривалістю 10-20 хвилин, йому не дозволяють виходити на прогулянку (в його камері є тільки одна мала лампа, немає ні вікна, ні дзеркала, ні ваг), йому не дозволяється отримувати передачі з харчовими продуктами, вітамінами, книжками чи одягом. Він заявляє, що якість харчування у в'язниці незадовільна, викликає розлад і болі в шлунку, а раціон не містить м'яса, овочів і білого хліба. Він також стверджує, що під час побачень з дружиною їм не дозволяють спілкуватися рідною мовою. Крім того, за його словами, його позбавлено предметів особистої гігієни, таких, як, наприклад, зубна паста, мило і шампунь, гаряча вода не подається, а холодна подається зрідка: він може приймати душ тільки раз на десять днів протягом п'яти хвилин, причому без мила. Усі ув'язнені (дехто з них хворий на СНІД) користуються одним лезом для гоління. І, нарешті, заявник стверджує, що його позбавлено кваліфікованої медичної допомоги, а у в'язниці немає телебачення, радіо або будь-яких інших засобів зв'язку із зовнішнім світом.
На думку Уряду, всі відповідні норми про тримання під вартою, які застосовувалися до заявника, включаючи умови тримання в камері, медичне обслуговування, побачення і листування, регулюються статтями 1, 8, 9, 11, 12 і 13 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) від 30 червня 1993 року, статтями 44, 61, 155, 397, 399 Кримінально-процесуального кодексу ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) і статтями 28, 37, 38, 40, 41 і 42 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ). Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону "Про попереднє ув'язнення", засуджених до смертної кари тримають ізольовано від інших ув'язнених осіб. Уряд стверджує, що в даному випадку побутові умови в камері відповідають вимогам санітарно-гігієнічних норм: її розміри становлять 12 кв.м або 48 куб.м, у камері є радіо, ліжко, стіл, достатнє природне та електричне освітлення, холодна проточна вода і туалет.
Приміщення слідчого ізолятора має центральну опалювальну систему, яка працює в осінньо-зимовий період. Заявник забезпечений триразовим харчуванням, як передбачено частиною третьою статті 11 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ), а також одягом, взуттям і постільною білизною.
Далі Уряд зазначає, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактичні та протиепідемічні заходи щодо засуджених до смертної кари організовуються і здійснюються відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Крім того, Уряд зазначає, що за час перебування заявника в слідчому ізоляторі він не звертався по медичну допомогу і що на даний час стан його здоров'я є задовільним.
Уряд вважає, що твердження заявника про незадовільні гігієнічні умови (відсутність мила і лез для гоління), чистоту постільної білизни і відсутність прогулянок на свіжому повітрі є безпідставними.
Уряд зазначає, що згідно зі встановленими нормами ув'язнені особи купаються не менше одного разу кожні 10 днів у лазні під наглядом лікаря. Їм видається 50 г мила, і вони можуть голитися звичайною або електричною бритвою. Після кожного купання вони отримують чисту постільну білизну. Крім того, ув'язнені особи можуть придбати мило, зубну пасту, зубну щітку та інші предмети особистої гігієни в магазині слідчого ізолятора. Щомісяця вони можуть також купувати харчові продукти. Кількість грошей, які можуть бути витрачені ув'язненою особою в магазині слідчого ізолятора, становить 55 гривень (45 гривень - до 3 липня 1998 року). Уряд зауважує, що заявник щомісяця користувався можливістю купувати харчові продукти у магазині слідчого ізолятора. Що стосується прогулянок на свіжому повітрі, то, як зазначає Уряд, з травня 1998 року заявникові було дозволено виходити на свіже повітря у спеціально обладнаний двір, де він також може робити фізичні вправи.
Уряд стверджує, що коли до засуджених до смертної кари застосовуються санітарні заходи, на них надіваються наручники, відповідно до існуючих норм. Заявник ніколи не скаржився на те, як наручники надіваються йому на зап'ястя.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) до набрання вироком законної сили засуджений до смертної кари має право на побачення з родичами та іншими особами не більше одного разу на місяць з письмового дозволу судді, у провадженні якого перебуває справа. Тривалість побачення не може перевищувати двох годин. Заявника щомісяця провідували дружина і діти. Побачення тривали півтори години. Після розгляду справи судом касаційної інстанції дозвіл на побачення з адвокатами на прохання засудженої особи або її родичів може даватися начальником Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Автономній Республіці Крим або його заступником, у віданні якого перебуває слідчий ізолятор. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону "Про попереднє ув'язнення" кількість і тривалість побачень з адвокатом або захисником не обмежується.
Уряд також заявляє, що не встановлено жодних фактів щодо висловлення заявником прохань надати папір для написання скарги і щодо його права відсилати листи. Уряд стверджує, що з лютого 1997 року заявник не робив жодних заяв щодо його листування з родичами. Він не писав до них листів, і вони не писали до нього. Обмежень щодо кількості листів, які може отримувати заявник, не існує. Крім того, Уряд заявляє, що ув'язнені особи забезпечуються газетами, які надходять до слідчого ізолятора, і можуть купувати книжки в магазині слідчого ізолятора.
Заявник стверджує, що у період з лютого по жовтень 1997 року його тримали в камері разом з іншими ув'язненими, що є порушенням частини четвертої статті 8 Закону 1993 року ( 3352-12 ). Через три місяці до нього в камеру помістили ще одного в'язня, який хворів на туберкульоз та рак і згодом помер від дистрофії.
Крім того, заявник стверджує, що радіо в його камері працює рідко і що раковину було встановлено тільки в січні 1999 року. Гаряча вода відсутня.
Він стверджує, що часто в харчових продуктах, які видаються, трапляються таргани і хробаки. Йому дозволяється отримувати передачі з продуктами вагою до 8 кілограмів двічі на місяць. Однак існують обмеження щодо видів продуктів: сир та риба, наприклад, заборонені як продукти, що швидко псуються.
Заявник не згоден з тривалістю побачень із родичами, Його побачення з дружиною тривають не більше 30 хвилин. При цьому від відвідувачів його відокремлює решітка і скло. Він також заперечує наявність можливості придбання предметів особистої гігієни в магазині слідчого ізолятора, стверджуючи, що цих товарів там не буває. Він стверджує, що бритви, якими він користується, вже були у користуванні, постільна білизна не переться належним чином, а купатися він може тільки раз на дванадцять-чотирнадцять днів.
Заявник далі стверджує, що його ніколи не оглядає лікар. Коли він звернувся по допомогу лікаря в лютому 1999 року, лікар прийшов наступного дня, але пішов без проведення огляду, сказавши: "Печію неможливо лікувати, бо вона зумовлена поганими харчами".
Він заявляє, що до січня 1998 року йому дозволялося витрачати тільки 15 гривень у магазині слідчого ізолятора. Попри те, що тепер він може витрачати 55 гривень, у цьому магазині фактично немає чого купувати, крім книжок, які коштують удвічі дорожче, ніж у звичайному магазині за межами слідчого ізолятора. Йому не дають газет і не дозволяють отримувати листи від родичів. Він також стверджує, що до травня 1998 року йому не дозволяли виходити на прогулянку на свіжому повітрі, а прогулянки, дозволені йому тепер, тривають не більше 15-30 хвилин.
Крім того, заявник зазначає, що ув'язнених б'ють люди в масках, які вриваються у камери і забивають їх до напівсмерті.
Заявник заперечує твердження Уряду, що він ніколи не писав жодної скарги.
Він постійно писав скарги, але жодна з них нікуди не потрапила. Одна із трьох скарг, які він склав на адресу Європейської комісії з прав людини, була зареєстрована в слідчому ізоляторі, потім - передана до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, де її зрештою загубили.
Заявник також заперечує твердження Уряду щодо його права відсилати і отримувати листи. Дозвіл писати листи ув'язнені отримали тільки 3 березня 1998 року. Із чотирьох листів, надісланих йому дружиною, він отримав тільки один.
Виходячи із зроблених сторонами заяв, Суд вважає, що ця частина справи містить складні і важливі питання права та факти, що мають бути розглянуті у світлі Конвенції ( 995_004 ), і вирішення цих питань залежить від розгляду суті заяви загалом. Отже, Суд дійшов висновку, що ця частина заяви не є явно необгрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Жодних інших підстав для визнання її неприйнятною не встановлено.
на цих підставах Суд одностайно
оголошує прийнятними скарги заявника щодо умов тримання його в камері смертників у слідчому ізоляторі міста Сімферополя, не розглядаючи справу по суті;
оголошує неприйнятною іншу частину заяви.
Матті ПЕЛЛОНПЯ, Голова
Вінсен БЕРЖЕ, Секретар