Спори між інвестором та Договірною Стороною
1. Будь-який спір, що виникає безпосередньо внаслідок здійснення інвестицій між однією Договірною Стороною та інвестором іншої Договірної Сторони, слід врегулювати шляхом консультацій та переговорів між сторонами спору.
2. У разі, якщо спір не врегульований протягом трьох (3) місяців від дати, на яку він був порушений у письмовій формі, цей спір на вибір інвестора подається:
a) до компетентних судів держави Договірної Сторони, на території держави якої здійснюється інвестиція; або
b) до арбітражу Міжнародного Центру Врегулювання Інвестиційних Спорів (ICSID), створеного згідно з Конвенцією про Врегулювання Інвестиційних Спорів між Державами та Громадянами інших Держав ( 995_060 ), відкриту для підписання у Вашингтоні 18 березня 1965 року (тут і надалі - "Центр"), у разі доступності такого Центру; або
c) до арбітражу Додаткової Установи Центру, якщо тільки одна з Договірних Сторін є стороною Конвенцію ( 995_060 ), зазначеної у підпараграфі (b) цього параграфа; або
d) до будь-якого арбітражу ad-hoc, який, якщо інше не погоджено сторонами в спорі, створюється згідно з Арбітражними Правилами Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (UNCITRAL) ( 995_059 ).
3. Інвестор, який подав на розгляд спір до національного суду, може звернутися до одного з арбітражних судів, згаданих у параграфах 2 (b) - (d) цієї Статті, якщо до винесення судового рішення на предмет спору національним судом, інвестор повідомляє про своє рішення більше не вести цю справу за допомогою національного судочинства і відкликає її.
4. Договірна Сторона, яка є стороною спору, може заявляти заперечення на будь-якому етапі арбітражної процедури або виконання арбітражного рішення стосовно того, що інвестор, який є іншою стороною спору, отримав страхове відшкодування, у тій частині відшкодування, яке вже покрите такою страховкою.
5. Кожна Договірна Сторона дає свою безумовну згоду на подання спору між нею та інвестором іншої Договірної Сторони до арбітражу відповідно до цієї Статті.
6. Арбітражне рішення є остаточним і обов'язковим для сторін, які беруть участь у спорі, і підлягає примусовому виконанню згідно з внутрішньодержавним законодавством.