1. Для цілей цієї Статті, “інвестиційний спір” є спором між Договірною Стороною та інвестором іншої Договірної Сторони, який поніс втрати або зазнав шкоди з причини, або внаслідок, можливого порушення будь-яких зобов’язань першою Договірною Стороною в рамках цієї Угоди щодо інвестора іншої Договірної Сторони або його інвестицій на території першої Договірної Сторони.
2. З урахуванням підпункту (b) пункту 7, ніщо в цій Статті не повинно тлумачитися таким чином, щоб перешкоджати інвестору, який є стороною інвестиційного спору (далі в цій Статті - “Інвестор”) в пошуку адміністративного або судового способу вирішення спору на території Договірної Сторони, яка є стороною інвестиційного спору (далі в цій Статті - “Сторона спору”).
3. Будь-який інвестиційний спір, наскільки це можливо, має бути вирішено у мирний спосіб, шляхом консультацій між Інвестором та Стороною спору (далі в цій Статті - “Сторони спору”).
4. Якщо інвестиційний спір не може бути вирішений шляхом проведення таких консультацій протягом шести місяців з дати, коли Інвестор звернувся у письмовому вигляді до Сторони спору щодо проведення консультацій, Інвестор може, з урахуванням підпункту (а) пункту 7, передати інвестиційний спір для врегулювання згідно з однією з наступних міжнародних процедур арбітражу:
(a) арбітражу у відповідності з Конвенцією про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, вчиненої у Вашингтоні 18 березня 1965 року (далі в цій Статті - “Конвенція МЦВІС”), до тих пір, поки Конвенція МЦВІС буде чинною для Договірних Сторін;
(b) арбітражу у відповідності з Додатковими Правилами Міжнародного центру по вирішенню інвестиційних спорів, за умови, що будь-яка з Договірних Сторін, але не обидві, є Стороною Конвенції МЦВІС;
(c) арбітражу відповідно до Арбітражного регламенту Комісії Організації Об’єднаних Націй по Праву Міжнародної Торгівлі, прийнятого Комісією Організації Об’єднаних Націй по Праву Міжнародної Торгівлі; і
(d) за згодою Сторони спору до будь-якого арбітражу у відповідності з іншими правилами арбітражу.
5. Кожна Договірна Сторона цим дає згоду на передання інвестиційних спорів Інвестором для процедур арбітражу, зазначених у пункті 4 обраних Інвестором.
6. Незважаючи на положення пункту 5, інвестиційні спори не можуть бути передані для арбітражу, зазначеного у пункті 4, якщо більш ніж три роки минуло з моменту, коли Інвестор дізнався або повинен був дізнатись, залежно від того що було раніше, про те, що Інвестор зазнав втрат або шкоди, згаданих у пункті 1.
7. (а) У разі, якщо інвестиційний спір був переданий для розгляду до суду або органу адміністративної юстиції чи установи або будь-якого іншого обов’язкового способу врегулювання спорів відповідно до законодавства Сторони спору, будь-який арбітраж, зазначений у пункті 4, може бути ініційований тільки тоді, коли Інвестор відкличе, відповідно до законодавства Сторони спору, його позов з такої місцевої установи врегулювання спорів до прийняття нею остаточного рішення у справі.
(b) У випадку, якщо інвестиційний спір був переданий на вирішення в рамках одного з арбітражів, зазначених у пункті 4, той же інвестиційний спір не буде передано для вирішення судами, органами адміністративної юстиції або установами, або для будь-якого іншого обов’язкового способу врегулювання спору відповідно до законодавства Сторони спору.
8. Сторона спору повинна надати іншій Договірній Стороні:
(a) письмове повідомлення про інвестиційний спір переданий до арбітражу, не пізніше ніж через тридцять (30) днів після дати, коли інвестиційний спір був поданий; і
(b) копії всіх скарг поданих до арбітражу.
9. Якщо Договірні Сторони не домовляться про інше, арбітраж проводиться в країні, яка є учасником Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, укладеної в м. Нью-Йорк, 10 червня 1958 року (далі в цій Статті - “Нью-Йоркська Конвенція”).
10. Рішення, винесене арбітражним судом, є остаточним і обов’язковим для Сторін спору. Це рішення повинно бути виконане згідно з чинним законодавством, а також відповідно до норм міжнародного права в тому числі Конвенції МЦВІС і Нью-Йоркської Конвенції, стосовно введення арбітражного рішення в силу в країні, де передбачено таке виконання.