1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті є компетентними суди тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли вона за останніми відомостями була живою.
2. Суд однієї Договірної Сторони може визнати громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим або встановити факт його смерті:
a) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що виникають зі спадкових або майнових відносин між подружжям, стосовно нерухомого майна особи, яка може бути визнаною безвісно відсутньою, оголошеною померлою або щодо якої може бути встановлено факт смерті, якщо це майно перебуває на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення;
b) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка може бути визнаною безвісно відсутньою, оголошеною померлою або щодо якої може бути встановлено факт смерті, що проживає на час подання на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення.
3. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та встановлення факту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями була живою.
4. Рішення, постановлене згідно з пунктом 2 цієї статті, має правові наслідки лише на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення.