1. Суперечки між обома Договірними Сторонами про тлумачення або застосування цієї Угоди, по можливості, вирішуватимуться урядами обох Договірних Сторін.
2. Якщо суперечка не може бути врегульована таким шляхом, то за вимогою однієї із Договірних Сторін вона передається на вирішення третейського суду.
3. Третейський суд створюється для кожного конкретного випадку, причому кожна Договірна Сторона призначає по одному члену третейського суду, і обидва члени третейського суду разом домовляються про кандидатуру громадянина третьої країни, як голови третейського суду, що призначається урядом обох Договірних Сторін. Члени третейського суду повинні бути призначені протягом двох місяців, Голова третейського суду - трьох місяців з моменту, коли одна із Договірних Сторін повідомить іншу Договірну Сторону про свої наміри передати суперечку на вирішення третейського суду.
4. Якщо строки, вказані в пункті 3 цієї статті, не будуть витримані, то при відсутності іншої домовленості кожна із Договірних Сторін може звернутися до голови Міжнародного суду в Гаазі з проханням здійснити необхідні призначення. Якщо голова має громадянство однієї із Договірних Сторін або інша причина заважає йому здійснити призначення, то їх здійснить його заступник. У тому випадку, коли і заступник голови має громадянство однієї із Договірних Сторін, або коли і він не в змозі здійснити їх, то призначення здійснює наступний за чином член Міжнародного суду, який не має громадянства однієї із Договірних Сторін.
5. Третейський суд виносить своє рішення більшістю голосів. Це рішення має обов'язкову силу. Кожна із Договірних Сторін несе витрати, пов'язані з діяльністю призначеного нею члена третейського суду, а також за своє представництво в арбітражному процесі; витрати пов'язані з діяльністю Голови третейського суду, а також інші витрати Договірні Сторони несуть в рівних частках. Третейський суд може домовитись про інше врегулювання питання про витрати. З інших питань третейський суд визначає порядок своєї роботи самостійно.
6. Якщо обидві Договірні Сторони є державами-сигнатаріями Конвенції про врегулювання суперечок між державами і громадянами інших держав відносно інвестицій від 18 березня 1965 р., то, враховуючи положення пункту 1 статті 27 даної Конвенції, не можливо звертатися до вказаного в цій статті третейського суду тому, що між громадянином або товариством однієї Договірної Сторони та іншою Договірною Стороною досягнута домовленість у відповідності до статті 25 Конвенції. Цим не заперечується можливість звернутися до зазначеного в цій статті третейського суду в разі недотримання рішення третейського суду, що діє у відповідності до вищезгаданої Конвенції (стаття 27), або у разі передачі прав на підставі закону або на засаді угоди відповідно до статті 6 цієї Угоди.