СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 14.12.2000
(Витяг)
Вироком Кам'янець-Подільського районного суду Хмельницької області від 7 березня 2000 р. Ш. засуджено за ч. 3 ст. 140 ( 2001-05 ) на три роки позбавлення волі, за ст. 208 КК ( 2002-05 ) - на один рік позбавлення волі і за сукупністю злочинів - на три роки позбавлення волі за те, що він втягнув у злочинну діяльність неповнолітнього Г. і разом з ним 9 жовтня 1999 р. проник у будинок Р. та викрав майно на суму 1 тис. 33 грн.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Хмельницького обласного суду від 11 квітня 2000 р. вирок залишено без зміни.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування вироку суду в частині засудження Ш. за ст. 208 КК ( 2002-05 ), оскільки його винність у вчиненні цього злочину побудована на доказах, одержаних незаконним шляхом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.
Рішення суду щодо винності Ш. у крадіжці, вчиненій з проникненням у житло за попереднім зговором із Г., відповідає фактичним обставинам справи та грунтується на перевірених у судовому засіданні доказах, які одержали правильну юридичну оцінку.
Що ж до його засудження за ст. 208 КК ( 2002-05 ), то в цій частині вирок суду є необгрунтованим.
За змістом ст. 65 КПК ( 1001-05 ) доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, що можуть бути засобами встановлення об'єктивної істини, але за умови, що вони одержані в установленому законом порядку. Тобто доказами є фактичні дані, які відповідають вимогам належності до кримінальної справи, допустимості та достовірності. Ними не можуть бути дані, одержані незаконним шляхом.
Як вбачається з матеріалів справи, Ш. не визнав себе винним у втягненні неповнолітнього в злочинну діяльність ні під час попереднього слідства, ні в суді. Г. теж не підтвердив цього факту.
І обвинувачення Ш., і висновки суду щодо його винності у вчиненні злочину, передбаченого ст. 208 КК ( 2002-05 ), грунтуються виключно на показаннях, даних ним і Г. на попередньому слідстві як свідками.
Разом з тим їх допит та початкові слідчі дії у кримінальній справі, порушеній щодо Ш. і Г. за ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ), а також відтворення обстановки й обставин події за їх участю й очна ставка між ними були проведені в один день - 15 жовтня 1999 р.
Враховуючи зазначені обставини та беручи до уваги, що Ш. і Г. під час допиту як свідків були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 178, 179 КПК ( 1002-05 ), тобто всупереч вимогам ст. 63 Конституції України ( 254к/96-ВР ) змушені були давати показання щодо себе, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що в даному конкретному випадку на цій стадії слідства одержання фактичних даних відбувалося з порушенням усіх передбачених законом правил і права зазначених осіб на захист. Тому ці дані не можуть бути визнані достовірними.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували винність Ш. у втягненні неповнолітнього Г. у злочинну діяльність, у справі немає. До того ж вирок суду в цій частині залишився немотивованим.
З урахуванням наведеного, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України вирок суду в частині засудження Ш. за ст. 208 КК ( 2002-05 ) скасувала і закрила справу за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.