СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 10.07.96
(Витяг)
У квітні 1994 р. М. звернулася до суду із позовом до Ш. про поділ будинку. Позивачка зазначала, що 17 серпня 1990 р. вона разом з відповідачем купила будинок за 27 тис. крб. При цьому М. сплатила за угодою 15 тис. крб., а Ш. - 12 тис. крб. У зв'язку з цим позивачка вважала, що їй повинно належати 55,55 % будинку, а відповідачеві - 44,45 %. Оскільки між ними виник конфлікт із приводу користування будинком, позивачка просила виділити їй зазначену частку останнього.
Справа вирішувалася судами неодноразово. Останнім рішенням судової колегії в цивільних справах Черкаського обласного суду від 13 травня 1996 р. позов було задоволено частково. Постановлено виділити М. у спірному будинку приміщення, загальна дійсна вартість яких становить 820 млн. 391 тис. 900 крб. і які складають половину будинку, а Ш. - приміщення, загальна дійсна вартість яких становить 823 млн. 128 тис. 600 крб. і які також складають половину будинку.
У касаційній скарзі М. просила скасувати рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з рівності часток сторін у праві власності на будинок і саме з урахуванням цього провів поділ будинку за одним із запропонованих експертом варіантів. З такими висновками погодитись не можна, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи.
Так, судом встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу будинку М. сплатила 15 тис. крб., а Ш. - 12 тис. крб. Але сторони не визначили часток кожної у праві власності на будинок, зокрема, не домовились про те, що ці частки будуть рівними.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 ( v0020700-95 ) "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", якщо розмір часток у спільній власності не було визначено і її учасники при надбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею і коштами у створенні спільної власності.
Вирішуючи спір, суд не взяв до уваги зазначені роз'яснення Пленуму Верховного Суду України ( v0020700-95 ) і, хоча й з'ясував ступінь участі коштами кожної із сторін у створенні спільної власності, розмір їхніх часток не визначив, а безпідставно виходив з рівності останніх.
Що ж до поділу будинку в натурі, то в разі, якщо він технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації тому учасникові спільної власності, частка якого зменшилась. Крім висновку технічної експертизи від 5 лютого 1996 р. щодо можливого варіанта поділу будинку, на який послався суд, у матеріалах справи є й інші висновки експертизи з цього питання, але суд належним чином їх не перевірив і не дав їм оцінки в сукупності з іншими доказами.
З урахуванням наведеного постановлене у справі судове рішення не можна визнати законним і обгрунтованим. Тому судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала це рішення і направила справу на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.