ВІЙСЬКОВА СУДОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
24.12.2003
(Витяг)
Постановою Військового місцевого суду Чернівецького гарнізону від 19 березня 2003 р. М. на підставі ст. 45 КК ( 2341-14 ) звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 358 цього Кодексу у зв'язку з дійовим каяттям і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7-1, ст. 7-2 КПК ( 1001-05 ) провадження у справі закрито. В апеляційному порядку справа не розглядалась.
М. було обвинувачено у вчиненні таких злочинів. У травні 1999 р. під час оформлення документів для проходження військової служби за контрактом у військовий квиток, обліково-послужну картку та послужний список М. не встановлена досудовим слідством особа внесла завідомо неправдиві відомості про присвоєння йому військових звань "молодший сержант" і "сержант". Усвідомлюючи неправдивість зроблених записів, М. у липні 1999 р. використав завідомо підроблені документи для призову на військову службу за контрактом, і в цьому ж місяці його зарахували до особового складу військової частини у військовому званні "сержант". У період проходження військової служби з 23 липня 1999 р. по 28 лютого 2003 р. він, отримуючи грошове забезпечення, до якого входила і надбавка за зазначене звання, заволодів шляхом обману коштами в сумі 809 грн.
У ході досудового слідства М. добровільно відшкодував збитки, завдані ним державі.
У касаційному поданні прокурор просив змінити постанову військового місцевого суду у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, звільнити М. від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК ( 2341-14 ), відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв'язку із закінченням строків давності і закрити кримінальну справу на підставі ч. 2 ст. 11-1 КПК ( 1001-05 ).
Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційному поданні доводи прокурора, Військова судова колегія Верховного Суду України подання задовольнила з таких підстав.
Висновок суду про винність М. у вчиненні інкримінованих йому злочинів грунтується на сукупності досліджених доказів, яким суд дав правильну оцінку.
Постанова суду в частині звільнення М. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190 КК ( 2341-14 ) на підставі ст. 45 цього Кодексу і закриття справи в цій частині в порядку, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 7-1, ст. 7-2 КПК ( 1001-05 ), є правильною.
У частині ж звільнення М. від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК ( 2341-14 ) у зв'язку з дійовим каяттям ця постанова є необгрунтованою.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК ( 2341-14 ) за злочин невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею цього злочину до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Використання завідомо підробленого документа, за яке встановлено відповідальність зазначеною нормою, належить згідно з ч. 2 ст. 12 КК ( 2341-14 ) до категорії злочинів невеликої тяжкості і вважається закінченим з моменту пред'явлення (надання) такого документа підприємству, установі чи організації.
М. вчинив цей злочин у липні 1998 р. На час розгляду справи в суді з того моменту пройшло понад три роки.
Даних про те, що після вчинення зазначеного злочину М. ухилявся від слідства або суду, в матеріалах справи немає, а вчинення ним пізніше злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 190 КК ( 2341-14 ), перебіг давності не переривало оскільки згідно з ч. 2 ст. 12 того ж Кодексу цей злочин також належить до категорії злочинів невеликої тяжкості.
За таких обставин кримінальна справа в частині обвинувачення М. за ч. 3 ст. 358 КК ( 2341-14 ) підлягає закриттю у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ч. 2 ст. 11-1 ( 1001-05 ) КПК.
З урахуванням викладеного Військова судова колегія Верховного Суду України постанову Військового місцевого суду Чернівецького гарнізону від 19 березня 2003 р. в частині звільнення М. від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК ( 2341-14 ) на підставі ст. 45 того ж Кодексу та закриття справи в цій частині відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7-1, ст. 7-2 КПК ( 1001-05 ) змінила і звільнила його від кримінальної відповідальності за зазначеною нормою КК на підставі ст. 49 цього Кодексу, а справу у відповідній частині закрила згідно з ч. 2 ст. 11-1 КПК у зв'язку із закінченням строків давності.