Процедури
1. Запити на предмет віндикації та повернення спрямовуються дипломатичними каналами.
Держава-учасниця, що робить запит, подає за свій рахунок документацію та інші свідчення з датою вивезення включно, необхідні для обгрунтування їхньої вимоги стосовно віндикації й повернення.
2. Всі витрати, пов'язані з поверненням і доставлянням рухомих культурних цінностей, несе держава-учасниця, що робить запит; жодна особа чи установа не має права вимагати від держави, що витребує цінності, які вимагаються, будь-якої компенсації. Від держави-учасниці, що робить запит, також не вимагається жодної компенсації тим особам чи установам, які могли брати участь у незаконному відправленні за кордон таких цінностей, але вона зобов'язана виплатити справедливу компенсацію* будь-якій особі чи установі, які добросовісно придбали зазначені цінності або були їхніми законними власниками**.
___________________ * Держави-учасниці, можливо, побажають розглянути питання про те, чи мусять вони спільно здійснювати витрати і/або покривати пов'язані з поданням компенсації витрати.
** Держави-учасниці, можливо, побажають розглянути питання про статус добросовісного власника, який успадкував чи в будь-який спосіб безкоштовно придбав культурну цінність, яка до цього була придбана недобросовісно.
3. Обидві сторони погоджуються не збирати ніяких митних або інших зборів із таких рухомих цінностей, які можуть бути виявлені й повернені згідно з цим договором.
4. Держави-учасниці погоджуються подавати одна одній таку інформацію, яка сприятиме боротьбі зі злочинами проти рухомих культурних цінностей*.
___________________ * Деякі держави-учасниці, можливо, побажають почати пункт 4 статті 4 таким формулюванням: "За умови дотримання національних законів, особливо законів, що стосуються доступу до інформації та захисту від втручання в особисте життя...".
5. Кожна держава-учасниця подає інформацію про закони, що стосуються охорони її рухомих цінностей, для міжнародної бази даних, про створення якої домовилися держави-учасниці*.
___________________ * Варто відзначити, що в Резолюції 44/18 Генеральної Асамблеї від 6 листопада 1989 р. і в значній кількості резолюцій Генеральної конференції ЮНЕСКО міститься заклик до держав-членів скласти за допомогою ЮНЕСКО національні переліки культурних цінностей. На момент розроблення проекту цього договору ЮНЕСКО зібрала, опублікувала й розповсюдила тексти національних законодавчих актів про захист рухомих культурних цінностей 76 країн.