Привілеї та імунітети надаються особам, зазначеним у статті 10, не для їхньої особистої вигоди, а для того, щоб забезпечити незалежне виконання ними своїх функцій. Тому держава-член не тільки має право, але й зобов’язана відмовитися від імунітету свого представника в кожному випадку, коли, на думку держави-члена, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя, якщо ця відмова не перешкоджає меті, з якою імунітет було надано.