СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 22.08.96
(Витяг)
Вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 7 липня 1995 р. К. засуджено за ч. 3 ст. 101 КК та ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ).
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 29 серпня 1995 р. вирок залишено без зміни.
К. засуджено за те, що він, перебуваючи в нетверезому стані, затягнув Л. за стіг соломи з метою вступити з нею в статеві зносини із застосуванням насильства і, долаючи опір потерпілої, вдарив її дошкою по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, а після того, як Л. знепритомніла, двічі згвалтував її. Через три дні потерпіла померла.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення скасовано з таких підстав.
К. було пред'явлено обвинувачення у згвалтуванні потерпілої Л., що спричинило особливо тяжкі наслідки. Відповідальність за цей злочин передбачена ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ). Таким чином, кримінальну справу за обвинуваченням К. згідно зі ст. 34 КПК ( 1001-05 ) повинен був розглядати обласний суд. Проте, як видно з матеріалів справи, її розглянув Петропавлівський районний суд, який тим самим порушив вимоги кримінально-процесуального закону про підсудність.
За змістом ст. 370 КПК ( 1003-05 ), коли районний суд розглянув справу, підсудну обласному суду, склад суду визнається незаконним. Тому судові рішення щодо К. підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд зі стадії попереднього слідства, оскільки обвинувальний висновок у справі, підсудній обласному суду, повинен бути затверджений прокурором відповідного рівня.
Крім того, за змістом п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 4 ( v0004700-92 ) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 р. N 3 ( v0003700-93 ) "Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини", заподіяння при згвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілої, слід розглядати як особливо тяжкі наслідки, передбачені ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ), тому додаткова кваліфікація за ч. 3 ст. 101 цього Кодексу не потрібна.
Дії особи, яка в процесі згвалтування чи замаху на даний злочин або після цього вчинила умисне вбивство потерпілої, слід кваліфікувати за п. "ж" ст. 93 і відповідно за ч. 4 ст. 117 чи ст. 17, ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ) як такі, що потягли особливо тяжкі наслідки.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи трупа Л., смерть потерпілої настала внаслідок масивної відкритої черепно-мозкової травми з масивними крововиливами під оболонку мозку, забиття і здавлювання головного мозку, перелому кісток склепіння й основи черепа. Із цього висновку також вбачається, що при огляді потерпілої в реанімаційному відділенні центральної районної лікарні в неї було виявлено загальне переохолодження та обмороження кінцівок.
Кваліфікуючи дії К. за ч. 3 ст. 101 та ч. 4 ст. 117 КК ( 2001-05 ), органи попереднього слідства й суд не врахували обставин, за яких настала смерть потерпілої, а також наведених вище роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. При новому розслідуванні й судовому розгляді слід врахувати вказане та відповідно кваліфікувати дії К.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.