ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 28.12.96
(Витяг)
Вироком судової колегії в кримінальних справах Луганського обласного суду від 19 липня 1996 р. Б. засуджено за статтями 19, 17, 86-1 КК ( 2001-05 ) із застосуванням статей 44 та 45 КК до трьох років позбавлення волі умовно з іспитовим строком один рік, а К. і Н. кожного за статтями 17, 86-1 КК із застосуванням ст. 44 КК - до трьох років позбавлення волі без конфіскації майна з відстрочкою виконання вироку на підставі ст. 46-1 КК на один рік. Цим же вироком А. засуджено за статтями 17, 86-1 КК до чотирьох років позбавлення волі, а Г. - за статтями 17, 86-1 і ч. 2 ст. 80 КК до п'яти років позбавлення волі, кожного з конфіскацією 1/2 належного йому майна.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 12 листопада 1996 р. вирок залишено без зміни.
Згідно з вироком, диспетчер бази обладнання АТ "ЛиНОС" А., а також Г., К. і Н. за співучастю начальника караулу зазначеного підприємства Б. та інших осіб, щодо яких справу виділено в окреме провадження, вчинили замах на розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах. Використовуючи належний К. автомобіль марки КамАЗ, вони приїхали вночі на базу обладнання (куди їх пропустив контролер охорони Г.А., щодо якого справу закрито у зв'язку зі смертю) і там з метою розкрадання колективного майна навантажили на автомобіль 750 кг каталізатора вартістю 7 млрд. 204 млн. 770 тис. крб., але свій злочинний намір до кінця не довели, оскільки були затримані працівниками міліції.
Крім того, Г. передав контролеру охорони Г.А. як плату за співучасть у крадіжці 500 доларів США, одержані ним від особи, щодо якої справу виділено в окреме провадження.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення щодо Б., К. і Н. скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд (щодо А. й Г. протест не приносився).
Суд першої інстанції визнав Б. винним у вчиненні дій, передбачених статтями 19, 17, 86-1 КК ( 2001-05 ), а К. і Н. - статтями 17, 86-1 КК, тобто таких, які становлять підвищену суспільну небезпеку і згідно зі ст. 7-1 КК віднесені до тяжких злочинів.
При призначенні покарання було враховано, що ці засуджені раніше ні в чому ганебному помічені не були, позитивно характеризуються, мають неповнолітніх дітей і що шкідливих наслідків від їх дій не настало. Суд обгрунтовано визнав ці обставини винятковими і пом'якшив покарання Б., К. і Н. на підставі ст. 44 КК ( 2001-05 ).
Разом з тим суд не врахував повною мірою те, що ці засуджені намагалися викрасти колективне майно на надзвичайно велику суму, яка під час вчинення злочину в 120079 разів перевищувала мінімальний розмір заробітної плати. Обставин, які б за такої вартості предмета розкрадання давали підстави для призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, у справі не встановлено.
У зв'язку з цим вирок і касаційна ухвала щодо Б., К. і Н. підлягають скасуванню за м'якістю призначених мір покарання, а кримінальна справа щодо цих засуджених - поверненню на новий судовий розгляд.
Під час останнього судові першої інстанції необхідно виходити з того, що в разі підтвердження винності зазначених засуджених у пред'явлених обвинуваченнях призначені їм міри покарання слід вважати м'якими.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.