СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 21.05.96
(Витяг)
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 30 листопада 1995 р. К. засуджено за ст. 94 КК ( 2001-05 ) до семи років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 140 КК - до шести років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна, за ч. 2 ст. 140 КК - до чотирьох років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 196-1 КК ( 2002-05 ) - до одного року позбавлення волі. На підставі ст. 42 КК йому остаточно визначено покарання у вигляді семи років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 майна. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 КК К. визнано особливо небезпечним рецидивістом, тому відбування покарання йому призначено у виправно-трудовій колонії особливого режиму.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Житомирського обласного суду від 26 грудня 1995 р. вирок залишено без зміни.
К. засуджено за вчинення таких злочинів.
Після його звільнення 26 травня 1990 р. з місць позбавлення волі за ним було встановлено адміністративний нагляд, правила якого він злісно порушував, а 10 січня 1994 р. з метою ухилення від нього самовільно залишив місце проживання і був відсутнім до 27 квітня 1994 р.
30 грудня 1993 р. К., будучи раніше судимим за крадіжки індивідуального та державного майна, проник у житло Н.Н. і таємно викрав звідти два мішки борошна та вісім кусків мила загальною вартістю 418 тис. крб.
5 березня 1994 р. він таємно викрав із сараю в садибі Н.А. сім штук курей на суму 1 млн. 200 тис. крб., а через три дні вчинив крадіжку з проникненням у житло П. магнітофона та іншого майна загальною вартістю 1 млн. 300 тис. крб., завдавши обом потерпілим значної шкоди.
У ніч на 19 березня 1994 р. К. за попереднім зговором з не встановленою слідством особою викрав із сараю А. сім штук курей на суму 2 млн. 200 тис. крб., завдавши потерпілій значної шкоди. У другій половині цього самого дня він у сварці зі згаданим співучасником умисно вбив його, завдавши кілька ударів табуреткою по голові й шиї.
За протестом заступника Генерального прокурора України судові рішення скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд. Своє рішення судова колегія Верховного Суду України мотивувала так.
Визнавши К., раніше п'ять разів судимого за умисні злочини, винним у вчиненні ряду злочинів, два з яких законом віднесено до тяжких, у тому числі й умисного вбивства, суд призначив йому за останнє та за сукупністю всіх злочинів мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 94 КК ( 2001-05 ). При цьому, як видно з вироку, суд хоча й послався як на обтяжуючі відповідальність К. обставини на те, що раніше він уже вчиняв злочини, а під час вчинення нових перебував у стані алкогольного сп'яніння, при призначенні покарання цих обставин всупереч вимогам ст. 39 КК, по суті, не врахував.
Як на обставину, що пом'якшує відповідальність, суд послався у вироку на те, що К. частково визнав свою вину. У протоколі ж судового засідання записано, що К. своєї вини в умисному вбивстві не визнав.
Суд також вказав у вироку, що К. характеризується задовільно. Проте, як видно з матеріалів справи, на час вчинення злочинів він суспільно корисною працею не займався, за місцем проживання характеризувався негативно, як особа, що зловживає спиртними напоями і вчиняє протиправні дії.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що призначене К. покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого і є явно несправедливим внаслідок його м'якості. Тому постановлені щодо К. судові рішення скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
Як вказала судова колегія, якщо при новому розгляді справи буде встановлено, що К. винен у вчиненні зазначених злочинних дій, то покарання, призначене йому за ст. 94 КК ( 2001-05 ) та за сукупністю вчинених злочинів, слід визнати надмірно м'яким.
"Рішення Верховного Суду України", 1997 р.