ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
УХВАЛА
22.01.2004
(Витяг)
Радомишльський районний суд Житомирської області вироком від 4 березня 2003 р. засудив З. за ч. 1 ст. 368 КК ( 2341-14 ) із застосуванням ч. 2 ст. 69 цього Кодексу на два роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.
З. визнано винною в тому, що, працюючи головою сільської ради, вона отримала від керівника приватного сільськогосподарського підприємства К. хабар у вигляді 940 кілограмів вівса на суму 380 грн.
У касаційному поданні прокурор Житомирської області порушив питання про скасування вироку щодо З. та повернення справи на додаткове розслідування у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та м'якістю призначеного їй покарання. При цьому прокурор послався на те, що засуджена хабар одержала шляхом вимагання, до того ж у справі є дані про те, що такий злочин вона вчинила повторно. За таких обставин є безпідставним застосування до З. ч. 2 ст. 69 КК ( 2341-14 ) в частині непризначення їй додаткового покарання.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 397 КПК ( 1003-05 ) касаційний суд не вправі погіршити становище засудженого або застосувати закон про більш тяжкий злочин. Згідно з ч. 2 цієї статті обвинувальний вирок, постановлений місцевим судом, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.
Частиною 4 ст. 384 КПК ( 1003-05 ) передбачено, що касаційні подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.
Таким чином, перший заступник прокурора Житомирської області касаційне подання на вирок місцевого суду вніс обгрунтовано. Водночас, як показує аналіз статей 397, 384 та 348 КПК ( 1003-05 ), таке подання він мав право внести лише в межах обвинувачення, яке підтримував прокурор, котрий брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства правильно обвинуватили З. за ч. 1 ст. 368 КК ( 2341-14 ) в одержанні хабара за обставин, які викладені у вироку місцевого суду.
Таке ж обвинувачення у судовому засіданні підтримав прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції. При цьому в дебатах, як видно із протоколу судового засідання, він просив призначити З. покарання із застосуванням статей 69 та 75 КК ( 2341-14 ) без додаткового покарання.
Як випливає зі змісту статей 16-1, 237, 247, 281 КПК ( 1001-05, 1003-05 ), суд за власною ініціативою не вправі порушувати питання про направлення справи щодо обвинуваченої особи на додаткове розслідування у випадках наявності підстав для кваліфікації її дій за статтею КК ( 2341-14 ), якою передбачено відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення їй обвинувачення, яке до цього не пред'являлось. Як зазначено вище, такого клопотання при розгляді судом кримінальної справи щодо З. прокурор не заявляв. Тому суд першої інстанції обгрунтовано розглянув справу щодо останньої в межах пред'явленого їй обвинувачення.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала доводи прокурора про вчинення З. більш тяжкого злочину, ніж той, у якому їй пред'явлено обвинувачення, необгрунтованими, а тому дійшла висновку про відсутність процесуальних підстав для скасування зазначеного вироку суду за касаційним поданням.
Водночас перевіркою справи встановлено, що таких підстав немає і в матеріалах останньої.
Що ж стосується наведених у поданні прокурора доводів про м'якість призначеного засудженій покарання, то колегія суддів не взяла їх до уваги, враховуючи, що З. свою вину визнала й у вчиненому розкаялася, має на утриманні неповнолітню дитину та чоловіка - інваліда III групи, характеризується позитивно. Оцінивши зазначені обставини у сукупності з характером вчиненого злочину та його тяжкістю, суд обгрунтовано, відповідно до ч. 2 ст. 69 КК ( 2341-14 ), не застосував до неї додаткове покарання, передбачене ч. 1 ст. 368 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України в задоволенні касаційного подання прокурора Житомирської області відмовила.