СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
УХВАЛА
03.10.1973
(Витяг)
У листопаді 1971 р. І.Ш. та А.С. звернулися з позовом до Н.Ш. про поділ спадкового майна. Позивачі зазначали, що 19 листопада 1970 р. померла їх та відповідача сестра А.Ш. Після її смерті залишився будинок, розташований у селі Хрестище Слав'янського району Донецької області, та вклад на суму 618 крб. Двір, в якому жила А.Ш., - колгоспний, інших членів двору нема.
На підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріальною конторою, Н.Ш. 8 жовтня 1971 р. одержав у ощадній касі вклад у сумі 618 крб. Хрестищенська сільська Рада 13 листопада 1971 р. посвідчила договір купівлі-продажу спадкового будинку між Н.Ш. та І.Г. за 3500 крб.
Вважаючи такі дії неправильними, позивачі звернулися до суду з позовом про поділ спадкового майна. Останнім рішенням Донецького обласного суду від 7 серпня 1973 р. свідоцтво про право на спадщину від 8 жовтня 1971 р. визнано частково недійсним. З Н.Ш. на користь І.Ш. та А.С. стягнуто по 1372 крб. кожному.
На це рішення відповідач подав касаційну скаргу, в якій зазначав, що висновок суду про фактичний вступ позивачів в управління спадковим майном є неправильним, оскільки вони не подали на підтвердження цього відповідних доказів. Викликає заперечення також твердження суду, що з заяв позивачів до сільської Ради не можна зробити висновку про їх відмову від прийняття спадщини. Висновок суду про те, що оскільки позивачі вступили у володіння та управління частиною майна, то вони прийняли і решту його у вигляді грошового вкладу, є непереконливим.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР визнала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.
Як видно з матеріалів справи, після смерті А.Ш. позивачі подали заяву про прийняття спадщини. Вони, хоча й не проживали в спірному будинку, вжили необхідних заходів до його збереження. Як і відповідач у справі, вони наглядали за будинком, разом з ним обробляли присадибну ділянку та поділили між собою врожай, що підтвердили в суді свідки К. та С.
За таких обставин обласний суд мав підстави дійти висновку, що позивачі фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.
Виходячи з цього, обласний суд правильно визнав позивачів такими, що прийняли вклад у сумі 618 крб., який залишився після смерті їх сестри. Тому суд обгрунтовано визнав частково недійсним свідоцтво - цей вклад, видане відповідачеві нотаріальною конторою м. Слав'янська 8 жовтня 1971 р.
Виходячи з наведеного, судова колегія Верховного Суду УРСР залишила рішення без зміни.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України", N 3 (частина 2), 1995 р.