СУДОВА ПАЛАТА З КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ ВІЙСЬКОВА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
від 19.09.2001
(Витяг)
19 вересня 2001 р. Верховний Суд України на спільному засіданні судової палати з кримінальних справ і військової палати розглянув клопотання захисника засудженого Г. про перегляд кримінальної справи в порядку виключного провадження, внесене на розгляд палат за поданням п'яти суддів Верховного Суду України.
Вироком судової колегії в кримінальних справах Луганського обласного суду від 22 лютого 1999 р. Г. засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 143 і ч. 4 ст. 19, ч. 3 ст. 140 КК ( 2001-05 ) (в редакції 1960 р.) на три роки шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Згідно з ч. 3 ст. 42 КК за сукупністю з покаранням, призначеним вироком від 5 жовтня 1995 р., йому визначено чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна.
За ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 17, ч. 2 ст. 141 КК ( 2001-05 ) Г. засуджено на чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 142 КК із застосуванням ст. 44 КК - на чотири роки шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 42 КК за сукупністю цих злочинів йому визначено п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Відповідно до ст. 43 КК ( 2001-05 ) за сукупністю вироків Г. остаточно визначено шість років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією майна.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 1999 р. вирок щодо Г. залишено без зміни.
Г. засуджено за те, що в кінці грудня 1994 р. він шляхом шахрайства, за попереднім зговором з іншими особами заволодів грошима Г. А. в сумі 1 тис. доларів США (107 млн. 900 тис. крб.). У вересні 1995 р. Г. організував крадіжку грошей у сумі 2 млрд. 950 млн. крб. в Е. 3 листопада 1995 р. Г. був пособником у розбійному нападі на Т., а в січні 1996 р. - у замаху на грабіж К.
У клопотанні захисника поряд з іншими питаннями, що не підлягають розгляду в порядку виключного провадження, порушено питання про зміну судових рішень у частині призначення Г. покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону. Про це йдеться і в поданні суддів.
Розглянувши клопотання, судові палати дійшли висновку про необхідність його задоволення з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 5 жовтня 1995 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 86-2 КК ( 2001-05 ) на два роки шість місяців позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на два роки. При призначенні йому покарання за новим вироком суд першої інстанції на підставі ч. 3 ст. 42 КК врахував невідбуту частину покарання, призначеного за першим вироком, і відповідно до ст. 43 КК остаточно визначив за сукупністю вироків шість років позбавлення волі.
Проте постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 3 листопада 1997 р. Г. було звільнено від відбування покарання, призначеного за першим вироком, у зв'язку із закінченням строку, на який було відстрочено виконання останнього. Отже, при призначенні Г. покарання суд першої інстанції безпідставно застосував ч. 3 ст. 42 і ст. 43 КК ( 2001-05 ), що істотно вплинуло на правильність судового рішення в частині визначення міри покарання. Суд касаційної інстанції цієї помилки не виправив.
З урахуванням наведеного судові рішення підлягають зміні з виключенням із них посилання на ч. 3 ст. 42 і ст. 43 КК ( 2001-05 ) при визначенні Г. остаточної міри покарання.
Крім того, Г. засуджено за вчинення злочинів, за ряд із яких Кримінальним кодексом у редакції 2001 р. ( 2341-14 ) передбачено більш м'яке покарання. Тому судові рішення необхідно привести у відповідність із цим Кодексом.
Керуючись статтями 404-4, 400-10 КПК ( 1003-05 ), Верховний Суд України клопотання захисника засудженого задовольнив частково, вирок судової колегії в кримінальних справах Луганського обласного суду від 22 лютого 1999 р. та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 19 жовтня 1999 р. щодо Г. змінив - виключив із вироку та ухвали рішення про застосування ч. 3 ст. 42 і ст. 43 КК ( 2001-05 ) при визначенні засудженому покарання.
Суд також привів ці судові рішення у відповідність із Кримінальним кодексом України в редакції 2001 р. ( 2341-14 ), тобто перекваліфікував дії Г. з ч. 2 ст. 143 і ч. 4 ст. 19, ч. 3 ст. 140, а також ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 17, ч. 2 ст. 141 КК ( 2001-05 ) в редакції 1960 р. відповідно на ч. 2 ст. 190 і ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 185, а також ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК в редакції 2001 р. і призначив покарання у вигляді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 - три роки; за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 185 - три роки шість місяців; за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 186 - чотири роки.
На підставі ч. 1 ст. 42 КК в редакції 1960 р. ( 2001-05 ) за сукупністю злочинів, передбачених зазначеними статтями і ч. 6 ст. 19, ч. 3 ст. 142 КК в редакції 1960 р., остаточно визначив Г. п'ять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
"Вісник Верховного Суду України", N 5, вересень - жовтень, 2001 р.