СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.03.2004
(Витяг)
У червні 1999 р. Б. звернулася до суду із позовом до повного товариства "Фірма "КГД" (далі - Фірма) про зобов'язання виконати умови договору, посилаючись на те, що 8 жовтня 1996 р. між нею (позивачкою) та приватним підприємством "Скорпіон" (далі - ПП) було укладено договір про інвестування в будівництво будинку, у зв'язку з чим вона внесла на рахунок ПП 40 тис. 250 грн. (суму, еквівалентну 23 тис.дол. США), а останнє зобов'язалося за ці кошти побудувати і передати їй квартиру площею 140 кв. метрів в одному з будинків у м. Івано-Франківську.
У зв'язку з визнанням ПП банкрутом ухвалою арбітражного суду Фірма була визнана санатором з прийняттям усіх майнових вимог кредиторів та зобов'язанням укласти договори переводу боргів.
2 вересня 1997 р. між позивачкою (кредитором), Фірмою (санатором) та ПП (боржником) було укладено договір про перевід боргу, за яким санатор зобов'язувався виконати всі умови договору про інвестування в будівництво, укладеного 8 жовтня 1996 р. між кредитором і боржником, з покладенням на кредитора обов'язку сплатити додаткові платежі. Відповідно до тексту ухвали арбітражного суду сума, внесена позивачкою на будівництво квартири, є 100%-ю оплатою, однак відповідач відмовляється передати їй у власність квартиру, вимагаючи доплатити 31 тис.грн.
Крім того, згідно з договором про інвестування в будівництво за прострочення виконання зобов'язань ПП має сплатити інвестору 0,2% від суми інвестиційних коштів за кожний день прострочення. На час розгляду справи ця сума становила 94 тис. 66 грн. На підставі викладеного позивачка просила передати їй у власність оспорювану квартиру у споруджуваному будинку та гараж у цьому ж будинку, стягнути на її користь додатково витрачені на спорудження житла 4 тис. 794 грн. та 94 тис. 66 грн., нараховані за прострочення виконання зобов'язання.
Фірма звернулася до суду із зустрічним позовом до Б. про припинення зобов'язання про передачу квартири. Вимоги вмотивовані тим, що згідно з договором про перевід боргу санатор визнав вимоги кредитора в сумі 300 грн. за 1 кв. метр житла за умови, що здавальна вартість становитиме 600 грн., та 150 грн. за 1 кв. метр гаража за умови, що здавальна вартість складатиме 300 грн. Кошти мають бути внесені протягом 10 днів після завершення будівництва. Б. погодилася з умовами цього договору та підписала його, однак кошти вносити відмовляється. Пославшись на зазначене, Фірма просила припинити зобов'язання про передачу Б. квартири та стягнути збитки, яких вона зазнала у зв'язку з переплануванням квартири, в сумі 264 грн.
Івано-Франківський міський суд рішенням від 6 грудня 2001 р., залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2002 р., у задоволенні позову Б. відмовив, зустрічний позов задовольнив: визнав припиненим зобов'язання про передачу квартири згідно з договором про перевід боргу від 2 вересня 1997 р., постановив стягнути з Фірми на користь Б. 40 тис. 250 грн., внесених останньою на інвестування будівництва квартири.
У касаційній скарзі Б. просила скасувати зазначені рішення, пославшись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, Судова палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи Б. в задоволенні позову та задовольняючи позов Фірми, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не виконала умов, передбачених підпунктами 2.2 та 3.1 договору від 2 вересня 1997 р. про перевід боргу. Проте з таким висновком погодитися не можна з таких підстав.
Згідно зі ст. 12 Закону від 14 травня 1992 р. N 2343-XII ( 2343-12 ) "Про банкрутство" (в редакції, що діяла на момент укладення договору від 2 вересня 1997 р.; далі - Закон) та ст. 201 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ) при переводі боргу новий боржник вправі висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що грунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. Однак прийняття боргів під умовою Законом та цим Кодексом не передбачено.
Посилаючись на ухвали арбітражного суду від 26 грудня 1997 р. і від 26 квітня 1999 р. у справі N 339/5-7 та інші докази, позивачка пояснила суду, що станом на 22 жовтня 1996 р. вона повністю внесла на рахунок ПП вартість квартири, яку це підприємство мало передати їй у власність.
Підписуючи договір про перевід боргу, вона мала на увазі, що новий боржник бере на себе зобов'язання попереднього боржника про будівництво будинку і передачу квартири їй у власність, оскільки ст. 201 ЦК 1963 р. ( 1540-06 ) не передбачено укладення договору про перевід боргу під умовою. Нова вартість квартир, що зазначена в цьому договорі, стосується лише тих осіб, які не сплатили її повністю.
На порушення статей 15, 40 ЦПК ( 1501-06 ) суд не взяв пояснення позивачки до уваги та не навів мотивів, чому ці пояснення не є обгрунтованими. Крім того, суд не з'ясував, чи не було укладено між новим боржником і кредитором новий договір про зміну умов договору, укладеного між позивачкою та ПП, і якщо так, то на яких умовах.
Крім того, на порушення положень статей 202, 203 ЦПК ( 1502-06 ) суд не вирішив питання щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача 4 тис. 794 грн., які вона витратила на ремонт спірної квартири зі згоди останнього, та не навів мотивів, чому її вимоги не підлягають задоволенню.
За таких обставин погодитися з ухваленими рішеннями не можна, тому Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), касаційну скаргу Б. задовольнила: рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 6 грудня 2001 р. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2002 р. скасувала і направила справу на новий розгляд.