"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений, свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних інтересів..."
17. Суд зазначає, що Уряд не надав заперечень стосовно прийнятності викладених вище скарг заявника.
18. Крім того, Суд зазначає, що викладені вище скарги заявника складаються з двох частин: з одного боку - невиконання рішення суду, а з іншого - надмірний строк виконавчого провадження стосовно виконання цього рішення. Кожний аспект має бути розглянутий окремо.
А. Скарга заявника щодо невиконання рішення суду
19. Заявник стверджує, що рішення суду не було виконано в повному обсязі, оскільки державна виконавча служба ще винна йому суму, стягнуту банком за переказ на банківський рахунок частини коштів, присуджених йому рішенням суду.
20. Суд зазначає, що 17 червня 2004 року державна виконавча служба встановила, що кошти, які належало сплатити згідно рішення суду, що є предметом розгляду, були виплачені заявникові у повному обсязі. Заявник не оскаржив таке рішення на національному рівні. Тому він не може вважатися таким, що вичерпав всі національні засоби правового захисту, доступні йому згідно законодавства України. Таким чином, ця скарга має бути відхилена згідно статті 35 параграфів 1 та 4 Конвенції ( 995_004 ).
В. Скарга заявника щодо надмірного строку виконавчого провадження
21. Суд, в світлі своєї практики, вважає, що скарга заявника згідно статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) щодо неспроможності органів державної влади вчасно виконати рішення суду, винесеного на користь заявника, порушує серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких потребує розгляду справи по суті. Суд не знаходить підстав відхилити цю частину заяви. З тих самих міркувань приймаються до розгляду скарги заявника за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ).
С. Інші скарги
22. Заявник також скаржиться на порушення статті 17 Конвенції ( 995_004 ) та статті 2 Протоколу N 1 ( 994_535 ), оскільки він не зміг надавати кошти на освіту дітей внаслідок невиконання рішення суду, винесеного на його користь.
23. Суд вважає цю частину заяви повністю необгрунтованою, а отже, такою, що має бути відхилена як явно необгрунтована відповідно до статті 35 параграфів 3 та 4 Конвенції ( 995_004 ).
II. ЩОДО СУТІ
А. Скарги заявника за статтею 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 )
24. У своїх зауваженнях Уряд наводив аргументи, подібні тим, що викладені у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) та "Войтенко проти України" ( 980_223 ), зазначаючи, що порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) або статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) не було (див. "Ромашов проти України", N 67534/01, параграфи 46 та 47, 27 липня 2004 року, та рішення "Войтенко проти України", N 18966/02, параграфи 43 та 48, 29 червня 2001 року).
25. Заявник не погодився.
26. Суд зазначає, що рішення Нововолинського міського суду від 30 січня 2002 року залишалося невиконаним більше ніж 2 роки та 2 місяці. Він також зазначає, що незважаючи на той факт, що борг виплачувався заявнику окремими частинами, основна частина присуджених з Шахти стягнень повністю була виплачена заявникові тільки після того, як справу було надіслано на комунікацію до Уряду.
27. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення статей 6 параграфа 1 та статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) у справах щодо скарг, подібних цій (див., наприклад, "Шарко проти України" ( 980_387 ), N 72686/01, параграфи 40-42 та 48, 19 квітня 2005 року, та "Войтенко проти України" ( 980_223 ), параграфи 53-55).
28. Дослідивши всі подані матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного переконливого факту чи аргументу, спроможного змінити позицію Суду у цій справі. Відповідно, мало місце порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ).
В. Скарга заявника за статтею 13 Конвенції ( 995_004 )
29. Уряд надав заперечення щодо цієї статті, схожі з тими, які Суд вже відхиляв у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (дивись рішення "Ромашов проти України", параграфи 28-33). Тому Суд визначає, що ці заперечення мають бути відхилені. Відповідно, мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
30. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода та судові витрати
31. Заявник вимагав загальну суму 4000 ЄВРО на відшкодування матеріальної шкоди та витрат на юридичні послуги, послуги перекладача та поштові послуги. Він також вимагав 5000 ЄВРО на відшкодування моральної шкоди. Заявник стверджував, що він зазнавав матеріальних втрат та моральних страждань в результаті того, що державні органи були не спроможні виконати рішення суду вчасно.
32. Уряд заявив, що заявник не обгрунтував суми, які вимагає щодо матеріальної та нематеріальної шкоди, та зауважив, що саме визнання порушення буде достатньою справедливою сатисфакцією. Уряд не заперечував проти поштових витрат заявника.
33. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику загальну суму 1500 ЄВРО відшкодування матеріальної та моральної шкоди та судових витрат.
В. Пеня
34. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОСТАЙНО
1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 6 параграфа 1 та 13 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) щодо невиконання рішення Нововолинського міського суду від 30 січня 2002 року та визнає решту частину заяви неприйнятною;
2. Вирішує, що мало місце порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 );
4. Вирішує, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Вирішує:
(a) протягом трьох місяців з моменту, коли рішення стане остаточним згідно зі статтею 44 параграфа 2 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявникові в українських гривнях за курсом на день виплати платежу 1500 ЄВРО (одну тисячу п'ятсот ЄВРО) відшкодування матеріальної та моральної шкоди та судових витрат та будь-який податок, який може підлягати стягненню з зазначеної суми;
(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 4 жовтня 2005 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар С.ДОЛЛЄ
Голова Ж.-П.КОСТА