"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
А. Щодо прийнятності скарги за п. 1 статті 2 Конвенції ( 995_004 )
14. Суд нагадує, що він відхилив схожу скаргу, подану заявниками у відповідних справах щодо невиконання рішень (див. ухвалу від 26 листопада 2002 року у справі "Сокур проти України" ( 980_351 ), N 29432/02; рішення від 3 травня 2005 року у справі "Василенков проти України" ( 980_358 ), N 19872/02, пп. 18-20). Він не бачить жодних причин винести інше рішення у цій справі. Відповідно, ця частина заяви є необґрунтованою і має бути відхилена на підставі пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
В. Щодо прийнятності скарг за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Протоколу 1 ( 994_535 )
15. У своїх зауваженнях від 16 лютого 2004 року Уряд не подав жодних попередніх заперечень. Листом, надісланим 19 травня 2004 року факсом, Уряд повідомив Суду, що рішення суду, винесене на користь заявника, було повністю виконано. Уряд зазначив, що заявник не має більше статусу жертви у сенсі статті 34 Конвенції ( 995_004 ) та що ця частина скарги має бути відхилена як неприйнятна відповідно до правила ratione personae, що передбачено положеннями статті 5 Конвенції.
16. Суд нагадує свою позицію, викладену у кількох рішеннях, винесених проти України, відповідно до яких заявник може вважатися жертвою порушення його прав, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ), з огляду на тривалість невиконання рішення, винесеного на його користь, (див. наприклад рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27; рішення у справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, п. 35, від 29 червня 2004 року). Відповідно, Суд відхиляє заперечення Уряду.
17. Суд констатує, що ця частина скарги не є необґрунтованою у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Крім того Суд зазначає, що жодної іншої причини для визнання скарги неприйнятною немає. Він визнає заяву прийнятною.
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 ) ТА СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ 1 ( 994_535 )
18. У своїх зауваженнях Уряд подав аргументи, схожі на ті, які мали місце у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ), "Войтенко проти України" ( 980_223 ) та "Сокур проти України" ( 980_351 ), які містили заперечення порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) або статті 1 Протоколу 1 ( 994_535 ) (див. рішення у вищевказаній справі "Ромашов проти України", п. 37 та рішення у справі "Войтенко проти України", N 18966/02, п. 37, від 29 червня 2004 року, рішення у справі "Сокур проти України", N 29439/02, п. 28, від 26 квітня 2005 року, рішення у справі "Кацюк проти України" ( 980_236 ), N 58928/00, пп. 50 та 56, від 5 квітня 2005 року).
19. Заявник не погоджується з цим твердженням Уряду.
20. Суд нагадує, передусім, що у жодному випадку державний орган не може посилатися на відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду, та що тривалі затримки стосовно виконання рішення є порушенням права, гарантованого статтею 1 Протоколу 1 ( 994_535 ) (див. справу "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), N 59498/00, пп. 35 та 40, CEDH 2002-III). Отже, утримуючись понад три роки та три місяці від застосування заходів, необхідних для виконання кінцевого судового рішення, винесеного у справі, українські державні органи позбавили п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу 1 їхнього корисного ефекту.
21. Розглянувши усі подані документи, Суд зробив висновок, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу 1 ( 994_535 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
22. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ):
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
23. Суд наголошує, що відповідно до статті 60 його Регламенту ( 980_067 ) усі вимоги стосовно справедливої сатисфакції мають бути викладені у цифрах та бути розподілені на частини, викладені у письмовій формі та супроводжені необхідними підтверджуючими документами, недотримання вищевикладених вимог може потягнути за собою відхилення Судом заяви повністю або частково.
24. У своїх зауваженнях заявник вимагає суму, що складає приблизно 409 ЄВРО, і яка є еквівалентною невиплаченій сумі, присудженій рішенням суду на його користь. Посилаючись на шкідливий вплив інфляції на суму, присуджену цим рішенням суду, він вимагає 122 ЄВРО у якості відшкодування матеріальної шкоди, а також 6000 ЄВРО у якості відшкодування моральної шкоди, котрої він зазнав.
25. Уряд зазначає, що заявник не обґрунтував свої вимоги. Він вважає, що вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди завищені та що можливе встановлення порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією.
26. Що стосується матеріальної шкоди, спричиненої тривалістю виконання рішення, винесеного у справі, Суд визнає, що заявник повинен був зазнати деякої шкоди з цього приводу через інфляцію. Суд вважає, що сума, яку вимагає заявник у якості відшкодування моральної шкоди є надмірною (див. рішення у справі "Ернестіно Зуло проти Італії", N 64897/01, п. 26, від 10 листопада 2004 року). Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 1500 ЄВРО.
А. Витрати та видатки
27. Заявник не подав жодних вимог з цього приводу.
В. Пеня
28. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки (le taux d'interet de la facilite de pret marginal) Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
З ЦИХ МОТИВІВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає прийнятною заяву заявника стосовно скарг на порушення п. 1 статті 6 та статті 1 Протоколу 1 ( 994_535 ), а решту заяви визнає неприйнятною;
2. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу 1 ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 1000 ЄВРО (тисячу ЄВРО) для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника, конвертовані в українську гривню на день здійснення платежу;
б) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці (le taux egal a celui de la facilite de pret marginal) Європейського центрального банку плюс три відсотки з часу, коли закінчаться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою, повідомлено письмово 4 жовтня 2005 року відповідно до пунктів 2 та 3 статті 77 Регламенту ( 980_067 ).
Секретар Секції С.Доллє
Голова Секції Ж.-П.Коста