«У результаті розгляду апеляцій на рішення ... апеляційний суд:
1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд в суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; зміну вироку чи постанови;
2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;
3) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.
...»
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ
22. Заявник скаржився, що тривалість кримінального провадження щодо нього не була розумною. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:
«Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення....»
23. Уряд заперечив проти цього твердження.
24. Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, кримінальну справу щодо заявника було порушено 26 серпня 1995 року. Проте період, який має бути взято до уваги, розпочався лише 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право на подання індивідуальних заяв. Однак, оцінюючи розумність строку, який минув після цієї дати, слід враховувати стан провадження на той час.
25. Період, який розглядається, закінчився 25 травня 2006 року. Таким чином, він тривав вісім років і вісім місяців у судах трьох інстанцій.
A. Прийнятність
26. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
27. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів державної влади (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pilissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, пункт 67, ECHR 1999-II).
28. Суд вважає, що ані складність кримінальної справи, ані поведінка заявника не можуть пояснити загальну тривалість провадження у справі, яка розглядається. Суд вважає, що відповідальність за низку затримок несуть державні органи (див., зокрема, пункти 10, 12 та 15 вище).
29. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які підіймають питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі (див. рішення у справах «Кобцев проти України» (Kobtsev v. Ukraine), заява № 7324/02, пункт 71, від 4 квітня 2006 року; «Антоненков та інші проти України» (Antonenkov and Others V. Ukraine), заява № 14183/02, пункт 46, від 22 листопада 2005 року, та «Мазуренко проти України» (Mazurenko v. Ukraine), заява № 14809/03, пункт 47, від 11 січня 2007 року).
30. З огляду на всі наявні матеріали справи та практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».
31. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО СПРАВЕДЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ
32. Заявник також скаржився на те, що провадження щодо нього було несправедливим. Зокрема, що, перекваліфіковуючи обвинувачення щодо нього, суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції, встановленої статтею 275 Кримінально-процесуального кодексу України. Крім того, оскільки заявника не було повідомлено про його нове обвинувачення до того, як було ухвалено вирок, його було позбавлено можливості належним чином підготувати свій захист щодо нього. Заявник посилався на пункт 1 і підпункти «a» та «b» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо вищезазначених скарг. Підпункти «a» та «b» пункту 3 статті 6 Конвенції передбачають таке:
«...
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
(a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
(b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту...»
A. Прийнятність
33. Уряд не надав жодних коментарів стосовно прийнятності скарг заявника щодо справедливості кримінального провадження у його справі.
34. Суд вважає, що вищезазначені скарги тісно пов’язані та мають розглядатись разом у світлі гарантій, передбачених підпунктами «a» та «b» пункту 3 статті 6 Конвенції. Суд також вважає, що вони не є явно необґрунтованими та неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
35. Заявник стверджував, що злочини, передбачені статтями 84 та 165 Кримінального кодексу України 1960 року, суттєво відрізнялись і що перекваліфікація його дій судом першої інстанції порушила вимогу справедливості, передбачену статтею 6 Конвенції.
36. Уряд заперечив проти цього твердження. Він зазначив, що зміна правової характеристики злочину щодо заявника була законною відповідно до національного законодавства та не порушувала Конвенцію. Крім того, покарання за злочин, у вчиненні якого заявника було зрештою визнано винним, було менш суворим ніж те, яке передбачалось за вчинення злочинів, інкримінованих йому раніше. Уряд також зазначив, що заявник мав можливість подати апеляційну скаргу щодо свого засудження до апеляційного суду Одеської області та що відповідно до чинних положень Кримінально-процесуального кодексу України цей суд міг переглянути справу в повному обсязі та, якщо необхідно, виправдати заявника, а також розглянути всі матеріали, які розглядались судом першої інстанції, та нові доводи заявника. Крім того, апеляційний суд провів усне судове засідання, під час якого заявник мав змогу висловити свої заперечення щодо переформулюваного обвинувачення. Таким чином, провадження загалом було справедливим.
37. Суд зазначає, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. У цьому зв’язку необхідно зазначити, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції не накладає жодних формальних вимог щодо способу, у який обвинувачений має бути проінформований про характер і причини висунутих щодо нього обвинувачень. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємопов’язані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту (див. вищезазначене рішення у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France), пункти 52-54).
38. У цій справі Суд зазначає, що заявник не знав, що Приморський районний суд м. Одеси міг перекваліфікувати його дії як такі, що караються за частиною першою статті 165 Кримінального кодексу України, чинного на час вчинення злочину. Ця обставина позбавила його можливості захищати себе в суді першої інстанції від обвинувачень, за якими його зрештою було засуджено.
39. Проте Суд надає вирішальне значення подальшому провадженню в апеляційному суді Одеської області, яке мало місце після оскарження заявником такої перекваліфікації у його апеляційній скарзі.
40. Необхідно зазначити, що апеляційний суд переглянув справу заявника в цілому, як з точки зору дотримання процесуального права, так і матеріального. Крім того, суд не тільки вивчив матеріали справи, надані судом нижчої інстанції, та зауваження заявника і прокуратури, а й провів усне судове засідання. Апеляційний суд також міг самостійно перекваліфікувати дії заявника чи виправдати його за статтею 366 Кримінально-процесуального кодексу України.
41. Суд зазначає, що апеляційний суд відхилив вимоги заявника щодо виправдання його за обвинуваченнями за частиною першою статті 165 Кримінального кодексу України. Він встановив, що дії заявника містили всі складові елементи зловживання посадовим становищем і що, перекваліфіковуючи обвинувачення з «привласнення майна шляхом зловживання своїм посадовим становищем» на «зловживання посадовим становищем», суд першої інстанції не погіршив становище заявника.
42. У контексті застосування матеріального права це рішення було у подальшому переглянуто Верховним Судом України, який встановив, що суди нижчих інстанцій діяли в межах своєї компетенції та правильно застосували закон у справі заявника.
43. У світлі вищезазначеного, Суд вважає, що під час провадження в національних судах заявник мав можливість підготувати свій захист щодо перекваліфікованого обвинувачення. Оцінюючи справедливість провадження в цілому, та з огляду на характер і межі провадження в апеляційному суді та Верховному Суді України, Суд вважає, що будь-які недоліки провадження суду першої інстанції було усунуто судами вищих інстанцій (див. рішення у справі «Даллош проти Угорщини» (Dallos v. Hungary), заява № 29082/95, пункти 42-53, ECHR 2001-II).
44. Таким чином, Суд вважає, що право заявника бути детально поінформованим про характер та причини обвинувачення, висунутого щодо нього, та мати адекватні час і можливості для підготовки свого захисту, не було порушено.
45. Відповідно не було порушення статті 6 Конвенції щодо гарантій справедливого судового розгляду.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
46. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
47. Заявник вимагав 20000 євро відшкодування моральної шкоди.
48. Уряд стверджував, що ця вимога є надмірною та необґрунтованою.
49. Суд повторює, що він встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції стосовно тривалості провадження та відхилив скаргу заявника щодо порушення гарантій на справедливий судовий розгляд. У світлі вищезазначеного та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 1600 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
50. Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
51. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги щодо необґрунтованої тривалості кримінального провадження та стверджуваного позбавлення заявника можливості підготувати свій захист з огляду на юридичну перекваліфікацію обвинувачення щодо нього судом першої інстанції, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю провадження.
3. Постановляє, що у цій справі не було порушення пункту 1 і підпунктів «a» та «b» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо позбавлення заявника можливості підготувати свій захист з огляду на перекваліфікацію обвинувачення щодо нього судом першої інстанції.
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 1600 (одну тисячу шістсот) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 9 грудня 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Пеер ЛОРЕНЦЕН