"...3) Розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень або вчинений з проникненням у житло чи особливо небезпечним рецидивістом, - карається позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна".
ЩОДО ПРАВА
I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
23. Уряд зауважив, що у своїй заяві заявник не скаржився на відсутність у нього можливості ставити запитання свідку К.
24. Заявник це не прокоментував.
25. Суд погоджується з тим, що заявник ніколи не порушував питання, про яке зазначив Уряд, і не вказав на це у заяві, направленій Уряду-відповідачу для надання заперечень. Таким чином, це питання лежить поза межами розгляду даної справи.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1 ТА З СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
26. Заявник скаржився на несправедливість провадження щодо нього. Зокрема, він стверджував, що йому не було роз'яснено право не свідчити проти себе. Крім того, на самому початку розслідування у нього не було захисника і він не міг повністю довіряти адвокату, призначеному для здійснення його захисту.
Більше того, він не мав можливості ставити питання свідкам панові та пані Ш. та потерпілому пану С. як під час досудового слідства, так і під час судових засідань. Він посилався на пункти 1 та З (c, d) статті 6 Конвенції ( 995_004 ), які передбачають таке:
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
...
c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення..."
27. Уряд заперечував проти скарг заявника.
А. Щодо прийнятності
28. Стосовно скарг заявника на нероз'яснення йому права не свідчити проти себе та відсутності у нього можливості ставити запитання свідкам панові та пані Ш., Суд зазначає, що заявник не порушував цього питання під час провадження на національному рівні. Відповідно він не вичерпав національні засоби захисту в цій частині.
29. Щодо скарг заявника про порушення його права на захист Суд зазначає, що з наступного дня після затримання у заявника був захисник, який був обраний його матір'ю. Суд нагадує, що держава не може нести відповідальність за кожні недоліки, допущені адвокатом, призначеним для надання правової допомоги, а пункт 3 (с) статті 6 Конвенції ( 995_004 ) вимагає від компетентних національних органів втручання лише у тому випадку, коли нездатність захисника ефективно представляти інтереси підзахисного є очевидною або у достатній мірі доведена до їх відома якимось іншим способом (див. рішення у справі "Камазінскі проти Австрії" (Kamasinski v. Austria) від 19 грудня 1989 року, Серія А, N 168). Більше того, заявник не скаржився на те, що він був позбавлений можливості запросити іншого адвоката, чого він ніколи не робив (див. "Желєзов проти Росії" (Zhelezov v. Russia) (ухвала), N 48040/99 від 23 квітня 2002 року). Таким чином, ці твердження заявника не мають ознак порушення його прав за статтею 6 Конвенції.
30. Відповідно ці аспекти справи мають бути відхилені на підставі пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
31. Однак Суд вважає, що скарга заявника на те, що йому не надали можливість допитувати свідка С., не є очевидно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він далі зазначає, що ця скарга не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно він визнає її прийнятною.
В. Щодо суті
a. Зауваження сторін
32. Заявник мав сумніви щодо тяжкості хвороби пана С. і наполягав на тому, що прийняття справедливого рішення у справі було можливим лише після зведення всіх учасників: його, співвиконавця та потерпілого,- разом.
33. Посилаючись на практику Суду, Уряд стверджував, що відповідно до Конвенції ( 995_004 ) завданням Суду є встановити, чи провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, було справедливим. Він також наголосив, що всі докази зазвичай повинні бути представлені у відкритому судовому засіданні в присутності підсудного для забезпечення можливості надати аргументи у відповідь. Однак це не означає, що для того, щоб бути використаними як докази, показання свідків мають бути відібрані у відкритому судовому засіданні: використання показань, отриманих на досудовій стадії, як доказів, саме по собі не суперечить пунктам 3 (d) та 1 статті 6 за умови, що було дотримано права на захист (див. рішення у справі "Солаков проти колишньої Югославської Республіки Македонія" (Solakov v. The Former Yugoslav Republic of Macedonia), заява N 47023/99, п. 57, ECHR 2001-X).
34. Уряд стверджував, що у цій справі в результаті вчинення заявником та паном Х. замаху на життя потерпілого С. останній отримав тяжку психічну травму. Відповідно з медичних міркувань його участь у справі на досудовому слідстві була обмеженою, а можливість очної ставки була виключена. Однак суд, який розглядав справу, вжив усіх заходів для забезпечення справедливості розгляду справи та з цією метою викликав пана С. у судове засідання. Всупереч рекомендаціям лікаря пан С. з'явився у судове засідання, однак був змушений піти раніше через проблеми зі здоров'ям та через необхідність отримати лікування. У зв'язку з цим представник потерпілого звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у відсутність потерпілого. Крім того, адвокат надав суду письмові пояснення пана С., якими останній підтверджував свої свідчення, які він давав на досудовому слідстві. Заявник, інший підсудний та їхні захисники заперечували проти цього клопотання. Суд задовольнив клопотання, намагаючись забезпечити справедливий баланс між змагальними інтересами: з одного боку, підсудних, з іншого боку - потерпілого С. (див., mutatis mutandis, "Скозарі та Гунта проти Італії" (Scozzari and Giunta v. Italy) [GC], заяви NN 39221/98 і 41963/98, п. 148). Уряд вважає таку позицію обґрунтованою з огляду на те, що навіть присутність у судовому засіданні викликала у потерпілого С. значний стрес, а його допит міг би спричинити набагато серйозніші негативні наслідки для його здоров'я. За таких обставин, на думку Уряду, для національного суду пріоритетним завданням було захистити потерпілого, пана С., від ситуацій, коли спогади про озброєний напад могли призвести до виникнення у нього небажаного стресу, і це унеможливило допит потерпілого у судовому засіданні. Уряд також вважав за необхідно зазначити, що діагноз потерпілого та тривалість перебування його у такому стані підтверджували хронічний характер його захворювання. Тому суд зробив висновок, що присутність потерпілого у наступних судових засіданнях, перерва між якими була нетривалою, могла призвести до описаних вище наслідків.
35. У зв'язку з цим Уряд наголосив, що заявник не мав реальної можливості допитати пана С. з огляду на стан здоров'я останнього.
36. Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дослідив всі дані паном С. на досудовому слідстві показання в сукупності з іншими доказами у справі та прийняв рішення про винуватість заявника у інкримінованих йому діях. Касаційний суд підтримав вирок суду першої інстанції.
b. Оцінка Суду
37. Оскільки вимоги пункту 3 статті 6 слід розглядати як конкретний аспект права на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6 ( 995_004 ), Суд розгляне скарги за пунктами 1 та 3 (d) статті 6, взятими разом (див., серед багатьох інших, "Ван Мехелен та інші проти Нідерландів" (Van Mechelen and Others v. the Netherlands), рішення від 23 квітня 1997 року, Reports of Judgments and Decisions 1997-III, c. 711, п. 49).
38. Усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту. Як загальне правило, пункти 1 та З (d) статті 6 ( 995_004 ) вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити, а також ставити запитання свідкові обвинувачення, - або під час давання показань, або на пізнішому етапі (див. "Люді проти Швейцарії" (Ludi v. Switzerland), рішення від 15 червня 1992 року, Серія А, N 238, с. 21, п. 49). Обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити (див., mutatis mutandis, "Дурсон проти Нідерландів" (Doorson v. the Netherlands), рішення від 26 березня 1996 року, Reports 1996-II, с. 472, п. 76).
39. Як неодноразово встановлював Суд (див., серед інших, зазначене вище рішення "Люді проти Швейцарії" (Ludi v. Switzerland), рішення від 15 червня 1992 року, Серія А, N 238, с. 21, п. 47), за деяких обставин необхідність посилання на показання, які дані на стадії досудового слідства, може бути виправданою. Якщо обвинуваченому була надана відповідна та належна можливість заперечувати такі показання - або під час їх надання, або на пізнішому етапі - прийнятність їх як доказів як така не суперечить вимогам пунктів 1 та 3 (d) статті 6. Відповідно, якщо засудження ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях свідків, яких обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати їхнього допиту - як під час розслідування, такі під час судового розгляду,- право на захист настільки обмежене, що стає не сумісним з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. "Унтерпертінджер проти Австрії" (Unterpertinger v. Austria), рішення від 24 листопада 1986, Серія А, N 110, сс. 14-15, пп. 31-33; "Саїді проти Франції" (Saidi v. France), рішення від 20 вересня 1993, Серія А, N 261-C, сс. 56-57, пп. 43-44; "Лука проти Італії" (Luca v. Italy), N 33354/96, п. 40, 27 лютого 2001; та зазначене вище рішення Солаков, п. 57).
40. Стосовно показань свідків, яких неможливо допитати в присутності підсудного чи його адвоката, Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 в поєднанні з пунктом 3 ( 995_004 ) вимагає від держав-учасниць дій з надання підсудному реальної можливості допитати або вимагати допиту свідків обвинувачення (див. рішення у справі "Садак та інші проти Туреччини" ( 980_169 ) (Sadak and Others v. Turkey), NN 29900/96, 29901/96, 29902/96 та 29903/96, п. 67, ECHR 2001-VIII). Однак за умов, коли державні органи не можна звинуватити у відсутності сумлінності в забезпеченні підсудному можливості допиту свідків, недопит свідків не обов'язково має привести до припинення провадження (див., зокрема, "Артнер проти Австрії" (Artner v. Austria), рішення від 28 серпня 1992, Серія А, N 242-А, с. 10, п. 21; "Щепер проти Нідерландів" (Scheper v. the Netherlands) (ухвала), N 39209/02, 5 квітня 2005; "Маялі проти Франції" (Mayali v. France), N 69116/01, п. 32, 14 червня 2005; "Хаас проти Німеччини" (Haas v. Germany) (ухвала), N 73047/01, 17 листопада 2005 року). Пояснення, відібрані у свідків в умовах, коли права обвинуваченого не дотримуються у тій мірі, як цього вимагає Конвенція, мають бути досліджені надзвичайно уважно (див. "Віссер проти Нідерландів" (Visser v. the Netherlands), N 26668/95 п. 44, 14 лютого 2002 року, та "С.Н. проти Швеції" (S.N. v. Sweden), N 34209/96, п. 53, ECHR 2002-V). У будь-якому разі засудження обвинуваченого не може базуватись виключно на показаннях таких свідків (див., зокрема, зазначене вище рішення у справі "Маялі проти Франції" (Mayali v. France), N 69116/01, п. 32, 14 червня 2005 року).
41. Суд погоджується з існуванням труднощів, з якими національні органи могли зіткнутись у зв'язку з психічним станом потерпілого та потребою в очній ставці між ним та стверджуваними нападниками (див., mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Маялі проти Франції" (Mayali v. France), N 69116/01, 14 червня 2005 року). Суд бере до уваги, що заявник та інший обвинувачений розповіли свою версію подій, яка значно відрізнялась від тої, яку виклав потерпілий. Вони не заперечували факт їхньої бійки з паном С., і у справі була достатня база доказів яка підтверджувала цей факт. Сторони не дійшли згоди щодо причин цих подій та мотивів бійки. Однак національні суди повністю покладались на версію, викладену потерпілим паном С. на досудовому слідстві, не заслухавши його особисто та не забезпечивши заявнику можливість спростувати його показання. Крім того, засудження заявника за змову у вчиненні вбивства, яке є тяжчим злочином, ніж озброєне пограбування, у вчиненні якого заявник також був визнаний винним, ґрунтувалось вирішальною мірою, якщо не цілком, на версії подій, яка була викладена потерпілим. Завданням Суду не є замінити національні суди в частині оцінки доказів чи запропонувати конкретний шлях вирішення проблеми балансу між інтересами сторін. Однак Суд зауважує, що національні суди не вчинили жодної спроби для того, щоб перевірити достовірність показань потерпілого, зробивши це, наприклад, у менш агресивний спосіб, ніж безпосередній його допит у залі судових засідань.
42. Суд не погоджується з тим, що заявнику була надана відповідна та належна можливість спростувати показання, на яких базувалось його засудження.
43. Таким чином, заявнику було відмовлено у справедливому судовому розгляді його справи. Відповідно було порушення пунктів 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
44. Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) на неналежне поводження у райвідділі міліції, а також на відсутність медичного лікування ушкоджень, отриманих внаслідок такого поводження.
Відповідні положення статті, на яку він посилався, передбачають таке: