«1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд... рішення ... у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає...»
ПРАВО
І. НОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ ТА СКАСУВАННЯ РІШЕННЯ СУДУ
35. Заявник скаржився на те, що відновлення першого провадження та скасування остаточного рішення суду від 5 квітня 2000 року порушили принцип юридичної визначеності. Ця скарга має бути розглянута за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що у відповідній частині передбачає таке:
Пункт 1 статті 6
«1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...»
A. Прийнятність
36. Уряд стверджував, що заявник не дотримався формальних вимог щодо подання заяви до Суду, оскільки він поскаржився листом від 13 січня 2008 року, а не заповнив формуляр заяви, і не посилався на жодні положення Конвенції.
37. Заявник не погодився, стверджуючи, що у вищезазначеному листі він просив Суд розглянути його скаргу на порушення принципу юридичної визначеності разом із первісною заявою і що цього було достатньо.
38. Суд вважає, що заявнику не було необхідно заповнювати окремий формуляр заяви стосовно своєї скарги; за цих обставин вимагати від нього так вчинити було б надто формально. Не вимагалося від нього й наведення будь-яких положень Конвенції (див. рішення від 6 листопада 1980 року у справі «Гуццарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), п. 61, Series A № 39). Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду.
39. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому її слід визнати прийнятною.
B. Суть
40. Уряд стверджував, що не було жодного порушення принципу юридичної визначеності, оскільки скасування рішення суду від 5 квітня 2000 року в зв'язку з нововиявленими обставинами та новий розгляд справи мали на меті виправлення помилки суду.
41. Заявник не погодився, доводячи, що висновок було ретельно досліджено судом, при цьому Асоціація могла вимагати призначення іншої експертизи або оскаржити рішення суду. Він наполягав на тому, що не було нововиявленої обставини, яка б вимагала нового розгляду справи.
42. Суд повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
43. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).
44. Ця справа стосується рішення щодо нового розгляду справи, провадження у якій було закінчено остаточним рішенням, у зв'язку з нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження. Така процедура сама по собі не суперечить принципові юридичної визначеності в тій мірі, в якій вона використовується для виправлення помилок правосуддя (див. рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), №. 69529/01, пп. 27-28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2), № 19960/04, п. 46). Однак, Суд повинен визначити, чи була така процедура застосована у спосіб, сумісний зі статтею 6 Конвенції.
45. Суд зазначає, що рішення суду від 5 квітня 2000 року не було оскаржено і стало остаточним. Понад сім років після цього той же суд скасував це рішення у зв'язку з тим, що експертний висновок, на якому воно ґрунтувалося, було підготовлено експертами, які діяли як приватні особи. Суд дійшов висновку, що Асоціація як сторона провадження не знала про цей факт у 2000 році і не могла знати про нього до 2006 року.
46. Хоча саме національні суди оцінюють факти та надані їм докази (див., наприклад, рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain) [ВП], № 30544/96, п. 28, ECHR 1999-I), Суд вважає, що такий висновок є сумнівним. Зокрема, Суд зазначає, що відсутність у висновку від 5 серпня 1999 року печатки та реєстраційного номеру Бюро не приховувалась від суду або сторін протягом першого розгляду справи.
47. У будь-якому разі Суд вважає, що ситуація не вимагала такого грубого втручання у остаточне рішення суду. Немає жодних підстав вважати, що воно стосувалося серйозного порушення процесуальних норм. Також не стверджувалось, що висновок був «завідомо неправильним». Навпаки, місцевий відділ міліції відмовив у порушенні кримінальної справи за заявою голови Асоціації щодо вчинення злочину експертами, які готували висновок (див. пункт 14 вище), у зв'язку з її необґрунтованістю.
48. Тому Суд вважає, що скасування судового рішення від 5 квітня 2000 року було невиправданим, а тому мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
II. ТРИВАЛЕ ЧАСТКОВЕ НЕВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ
49. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6, статтями 8 та 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу на тривале часткове невиконання рішення суду від 5 квітня 2000 року. Суд вважає, що ця скарга має бути розглянута виключно за пунктом 1 статті 6 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу. Останнє положення у відповідній частині передбачає таке: