"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
12. Уряд докоряє заявнику за невичерпання двох внутрішніх засобів захисту, як цього вимагає стаття 35 Конвенції ( 995_004 ), а саме - процедури оскарження дій та бездіяльності державної виконавчої служби, яка займалася виконанням рішень, винесених на його користь, та звернення до господарського суду м. Києва з метою включення до списку кредиторів під час процедури банкрутства, розпочатої щодо підприємства, що дало б змогу контролювати процес відновлення платоспроможності останнього.
13. Заявник не погоджується з цими твердженнями Уряду.
14. Суд констатує, що аргументи, схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" (Voitenko c. Ukraine) ( 980_223 ), N 18966/02, пп. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) ( 980_227 ), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодних причин для того, щоб дійти іншого висновку у цьому випадку. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
15. Суд констатує, що заява не є явно необґрунтованою у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд зазначає, крім того, що немає жодного іншого мотиву неприйнятності.
B. Щодо суті
16. У своїх зауваженнях Уряд подав аргументи, схожі на ті, які наводилися у справах "Войтенко проти України" ( 980_223 ) та "Кацюк проти України" ( 980_236 ), з метою довести відсутність порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. рішення у вищезазначеній справі "Войтенко проти України", п. 55; у справі "Кацюк проти України" (Katsyuk c. Ukraine), N 58928/00, п. 61, від 5 квітня 2005 року).
17. Заявник не погоджується.
18. Суд нагадує передусім, що у жодному випадку державний орган не може посилатися на відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду, та що тривалі затримки стосовно виконання рішення є порушенням права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. справу "Бурдов проти Росії" (Bourdov c. Russie) ( 980_045 ), N 59498/00, пп. 35 та 40, CEDH 2002-III). Отже, утримуючись майже шість, п'ять і три роки від вжиття заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, винесених у справі, українські державні органи частково позбавили статтю 1 Першого протоколу її корисного ефекту.
19. Відповідно мало місце порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
II. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
20. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ):
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
21. Заявник вимагає компенсацію у зв'язку з інфляцією, не вказуючи її розмір.
22. Уряд не надав жодних коментарів з цього приводу.
23. Оскільки рішення суду від 11 травня 2000 року та 3 липня 2002 року, винесені на користь заявника, не були виконані (див. п. 9), Суд зазначає, що той факт, що цей обов'язок залишається за державою, не підлягає сумніву. Відповідно Суд вважає, що якщо Уряд виплатить заявнику залишок заборгованості, це становитиме повне і остаточне вирішення справи.
24. Суд визнає, що заявник повинен був зазнати деякої шкоди з цього приводу через інфляцію. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 3000 ЄВРО як відшкодування усієї завданої йому шкоди.
B. Витрати та видатки
25. Заявник не подав жодних вимог з цього приводу.
C. Пеня
26. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки (le taux d'interet de la facilite de pret marganal) Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною;
2. Вирішує, що було порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 );
3. Вирішує, що:
а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до положень пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику залишок заборгованості, присудженої йому рішеннями суду від 11 травня 2000 року та 3 липня 2002 року, плюс 3000 ЄВРО (три тисячі ЄВРО) для відшкодування усієї завданої шкоди, а також суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника, конвертовані в українську гривню на день здійснення платежу;
б) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці (le taux egal a celui de la facilite de pret marginal) Європейського центрального банку плюс три відсотки з часу, коли закінчаться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою, повідомлено письмово 29 листопада 2005 року відповідно до положень пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту ( 980_067 ).
Голова секції Ж.-П.Коста
Заступник Секретаря секції С.Найсміт