"...2. Право ініціювати дисциплінарне провадження щодо судді належить: народним депутатам України; Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; Міністру юстиції України; голові вищого спеціалізованого суду проти судді відповідного спеціалізованого суду, де суддя обіймає посаду, за виключенням ініціювання відставки судді; голові відповідної ради суддів, також членам Ради Суддів України".
ЩОДО ПРАВА
I. ПОПЕРЕДНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ
46. Уряд стверджував, що, оскільки заявниця скаржилася на тривалість судового провадження, вона мала змогу подати скаргу стосовно затримки провадження у її справі до обласного суду, посилаючись на статтю 6 Конвенції ( 995_004 ), на що обласний суд був би зобов'язаний відреагувати. Як приклад Уряд навів окрему ухвалу обласного суду в рамках цивільного провадження, де суд, посилаючись на положення статті 6 Конвенції, інформував Обласну кваліфікаційну комісію про затримки у провадженні, спричинені суддею суду першої інстанції. На думку Уряду, подібне рішення може потягнути за собою дисциплінарну відповідальність судді, відповідального за затримку у провадженні.
47. Заявниця зазначила, що пряме посилання на положення Конвенції в скарзі до національних судів не є звичною практикою і що рішення Миколаївського обласного суду, наданого Урядом на підтримку заперечення, скоріше виняток, ніж правило.
48. Суд зазначає, що відповідно до українського законодавства Конвенція є частиною національного законодавства, тому що як фізичні, так і юридичні особи можуть застосовувати положення Конвенції ( 995_004 ) в рамках національного судового провадження. Проте, на думку Суду, лише сама можливість подати скаргу на підставі Конвенції є недостатньою, щоб дійти висновку про ефективність певного національного засобу юридичного захисту. Відповідні органи національної влади в подібних ситуаціях повинні мати повноваження здійснити заходи, які можуть попередити чи компенсувати подібне порушення (див., mutatis mutandis, "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ), заяви NN 4292/04 та 4347/04, пп. 13-14, 28 лютого 2006 року).
49. Суд зазначає, що Уряд зробив загальне застереження щодо компетенції національних судів та обов'язок реагувати на скаргу щодо тривалості провадження. Проте Уряд не дав жодних інших пояснень, окрім посилання на можливість порушити дисциплінарне провадження проти судді шляхом інформування про це Кваліфікаційної комісії. Тому Суд далі розгляне лише цей конкретний засіб юридичного захисту. Суд звертає увагу, що відповідно до зазначеного законодавства (див. п. 45 вище) ні сторони у справі, ні самі суди некомпетентні ініціювати дисциплінарне провадження проти судді. Отже, не розглядаючи питання, чи відповідатимуть подібні дисциплінарні провадження іншим критеріям ефективного засобу юридичного захисту в світлі п. 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) (див., mutatis mutandis, "Кормачева проти Росії" ( 980_215 ), заява N 53084/99, пп. 61-62, 29 січня 2004 року), цей засіб захисту є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується (див. "Кучеренко проти України" ( 980_017 ) (ріш.), заява N 41974/98, 4 травня 1999 року). Отже, це не може вважатись ефективним відповідно до цілей Конвенції.
50. За цих обставин Суд доходить висновку, що заявниця не мала ефективного засобу юридичного захисту відповідно до Конвенції, тому вона дотрималася вимог п. 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Отже, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
II. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
51. Скарга заявниці стосується тривалості трьох проваджень. Перше провадження розпочато 20 листопада 1996 року і триває досі. Друге розпочато 14 січня 1997 року та на цей день не закінчено. Третє розпочато 28 серпня 1997 року та тривало до 5 травня 2004 року. Отже, перше провадження триває 8 років і вісім місяців (період між 3 квітня 2003 року та 20 лютого 2004 року не береться до уваги, оскільки провадження було призупинено), з яких 7 років та 10 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до сьогоднішнього дня). Друге провадження триває вже 9 років та 5 місяців, з яких 8 років та 8 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до сьогоднішнього дня). Третє провадження триває 6 років та 8 місяців, з яких 6 років та 7 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до 5 травня 2004 року).
52. Заявниця стверджує, що тривалість провадження у цій справі порушує вимогу "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає таке:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
53. Уряд зауважив, що тривалість провадження була спричинена поведінкою заявниці. Уряд стверджував, що заявниця розпочала декілька проваджень за позовами, що виключали один одного, заперечувала, щоб слухання відбувалися за відсутності відповідача, подала декілька клопотань про призупинення провадження та заміну судді у справі.
54. Заявниця стверджувала, що друге та третє провадження були спрямовані на забезпечення її першого позову. Пізніше вона зазначила, що ніколи не заперечувала проти слухання справи за відсутності відповідача і навіть просила суд проводити судові засідання, незважаючи на таку відсутність.
55. Суд зазначає, що спір між сторонами ведеться щодо міри, якою заявниця сприяла затягуванню провадження. Проте залишається фактом, що протягом головної частини першого провадження, яке тривало більше ніж 6 років, а саме з 20 листопада 1996 року до 3 квітня 2003 року, національні суди провели лише 4 судових засідання, на жодному з яких не були присутні сторони чи надані необхідні документи. Більше того, зі справи вбачається, що між 1999 та 2003 роками провадження знаходилося в суді першої інстанції, незважаючи на те, що головний відповідач припинив існування. Цього достатньо для Суду, щоб визнати порушення в цьому аспекті.
56. Ці аргументи також стосуються, mutatis mutandis, другого і третього проваджень.
57. Суд нагадує, що вже встановив порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) в справах, що порушують подібні питання (див. "Світлана Науменко проти України" ( 980_353 ), заява N 41984/98, пп. 77-87, 9 листопада 2004 року).
58. Дослідивши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.
Отже, мало місце порушення п. 1 статті 6 в усіх трьох провадженнях.
III. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
59. Посилаючись на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), заявниця також скаржиться на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо її скарг за статтею 6 Конвенції.
60. Стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
61. Уряд стверджував про відсутність необхідності розглядати це питання окремо за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) та що заявниця мала ефективні засоби юридичного захисту, які вона не використала. Зокрема, вона не оскаржила до апеляційного суду жодну процедурну дію, вчинену судом першої інстанції, яка, на її думку, сприяла затягуванню у розгляді справи. Уряд також посилався на засіб юридичного захисту, зазначений у попередніх запереченнях.
62. Заявниця вказала на те, що вона подавала чисельні скарги до багатьох органів, включаючи вищі суди, щодо провадження у її справах, проте безрезультатно.
63. Суд нагадує, що стаття 13 гарантує ефективний національний засіб юридичного захисту стосовно порушення п. 1 статті 6 відносно розгляду справи у розумний строк (див. Kudla v. Poland [GC], no. 30210/96, п. 156, EHCR 2000-XI).
64. Суд зазначає, що мотивація відхилення попередніх заперечень Уряду стосується і цієї скарги заявниці. Щодо інших засобів захисту, на які посилається Уряд, Суд зазначає, що обставини цієї справи явно доводять, що жодне оскарження процедурних рішень чи питання суддів у справі призводять до подальшої затримки в провадженні, а затримку в цілому не було визнано чи компенсовано. Отже, Суд доходить висновку, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
IV. ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ ( 994_535 )
65. Заявниця скаржилася на те, що національні суди, розглядаючи її справу у нерозумно тривалий строк, не забезпечили захист її майнових прав. Вона посилається на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ), яка передбачає таке:
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
66. Уряд стверджував, що позови заявниці до національних судів були настільки суперечливими, що державу не можна звинувачувати за нездатність захистити її майнові права, оскільки заявниця не сформулювала чітко, який аспект майнових прав має бути захищено.
67. Заявниця стверджувала, що кроки, до яких вона вдавалася в судовому провадженні, були логічними і можуть бути пояснені її бажанням забезпечити її майнові права в частці власності та прибутків Компанії.
68. Проте відповідно до встановленого порушення п. 1 статті 6 (див. вище п. 58) Суд вважає, що не потрібно розглядати, чи мало місце порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у цій справі (див. Zanghi v. Italy, рішення від 19 лютого 1991 року, Серія А, N 194-С, с. 47, п. 23).
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
69. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
70. Заявниця вимагала 137 506,00 доларів США (еквівалент 106 697,00 євро) компенсації матеріальної шкоди та 60 000,00 доларів США (еквівалент 46 560,00 євро) компенсації моральної шкоди.
71. Уряд заперечив її вимоги.
72. Суд не знайшов жодного причинного зв'язку між визнаним порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; отже, він відхилив цей позов. Проте Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, присуджує заявниці 3000 євро компенсації моральної шкоди.
B. Судові витрати
73. Заявниця вимагала також 2080 грн, що приблизно дорівнювало 1040 доларам США на той час (еквівалент 807 євро), за витрати в національних судах.
74. Уряд стверджував, що заявниця не може вимагати від Суду відшкодування жодних витрат в національному судовому провадженні. Він також зазначив, що заявниця надала підтверджуючу документацію на суму 2120 грн і що одна з квитанцій на 500 грн не має печатки, а отже, не повинна братись до уваги. Проте Уряд залишив це питання на розсуд Суду.
75. Відповідно до практики Суду заявниця має право на відшкодування лише тих витрат, які були дійсно понесені і необхідні, а також розумними щодо суми. В цій справі, з огляду на наявну інформацію та вказані вище критерії, Суд вважає, що сума, що вимагається, має бути повністю відшкодована.
C. Пеня
76. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Відхиляє попередні заперечення Уряду;
2. Вирішує, що було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
5. Вирішує, що:
(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявниці в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та 807 (вісімсот сім) євро компенсації судових витрат плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з зазначених сум;
(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три, відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 липня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар (підпис) С.ДОЛЛЄ
Голова (підпис) Ж.-П.КОСТА