"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
A. Щодо прийнятності
18. Уряд надав зауваження стосовно статусу жертви заявника, подібні до тих, які були відхилені у рішенні від 29 червня 2004 року по справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02, пп. 32-35. Суд вважає, що зазначені зауваження мають бути відхилені з тих же підстав.
19. Суд зазначає, що скарги заявника не є очевидно необґрунтовані у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, визнає їх прийнятними.
B. Щодо суті
20. Уряд наголосив на тому, що він вжив всіх заходів, передбачених національним законодавством, з метою виконання рішення, винесеного на користь заявника. Він пізніше зазначив, що рішення було повністю виконане.
21. Заявник не коментував це твердження.
22. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь заявника, залишалося невиконаним протягом двох років та чотирьох місяців.
23. Суд неодноразово констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до неї у справах, схожих з даною (див., наприклад, вищенаведені "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), п. 46, та "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), пп. 33 та 55).
24. Розглянувши всі матеріали, надані Суду, він зазначає, що Уряд не навів жодного переконливого факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку.
25. Тому мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до неї.
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
26. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до неї на тривале невиконання рішення від 10 грудня 2003 року. Він також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість розгляду судом його позову, поданого у вересні 2002 року. Зрештою він скаржився за статтями 3 та 4 Протоколу N 7 ( 994_804 ) на те, що йому було двічі призначено покарання за одне і те ж саме правопорушення, а також, що відшкодування, присуджене йому, не було виплачено протягом розумного строку.
27. Уважно розглянувши твердження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак несправедливого порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).
28. Таким чином, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як очевидно необґрунтована у значенні пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
29. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
30. Заявник не надав своїх вимог щодо справедливої сатисфакції. Тому Суд вирішує нічого не присуджувати.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу щодо невиконання постанови від 19 квітня 2002 року прийнятною, а решту заяви - неприйнятною.
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 16 квітня 2009 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар секції Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова секції Райт МАРУСТ