"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
18. Уряд надав заперечення щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту, з якими заявник не погодився. Такі заперечення вже були відхилені у багатьох рішеннях Суду в справах, які стосувалися невиконання рішень, винесених проти державних підприємств (див. рішення "Сокур проти України" ( 980_351 ) (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, 16 грудня 2003 року, та "Трихліб проти України" ( 980_409 ) (Trykhlib v. Ukraine), N 58312/00, пп. 39-43, 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхиленні з цих самих підстав.
19. Суд доходить висновку, що скарга заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) порушує важливі питання факту та права за Конвенцією ( 995_004 ), тому потребує розгляду по суті. Суд не знаходить жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Відповідно Суд визнає заяву прийнятною.
B. Щодо суті
20. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд виклав аргументи, подібні до тих, які він надавав у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) та "Войтенко проти України" ( 980_223 ), з метою доведення відсутності порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. рішення "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534, п. 37, від 27 липня 2004 року, та "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява N 18966/02, п. 37, від 29 червня 2004 року).
21. Уряд далі стверджував, що, незважаючи на те, що підприємство-боржник було державним підприємством до 6 лютого 2004 року, воно було окремою юридичною особою відповідно до внутрішнього законодавства на державу не може бути покладена відповідальність за її борги. Більш того, 6 лютого 2004 Фонд державного майна продав 98,81% акцій підприємства-боржника фізичним особам. Таким чином, виконання рішення, винесеного на користь заявника, не могло бути здійснено за рахунок держави.
22. Заявник не погодився з цими аргументами.
23. Суд повторює, що він вже встановлював, що держава є відповідальною за борги державного підприємства, не дивлячись на те, що підприємство є окремою юридичною особою. Таким чином, держава є відповідальною за невиплату заявнику сум, присуджених йому рішенням, що винесено проти такого підприємства (див. рішення "Михайленки та інші проти України" ( 980_231 ) (Mykhaylenky and Others v. Ukraine), NN 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, пп. 43-46, 2004-XII).
24. Крім того, Суд вважає, що той факт, що держава продала свою частку власності підприємства фізичним особам, не міг звільнити державу від обов'язку виплатити заборгованість за рішенням суду, яке було винесено до продажу частки власності. Якщо держава передала таке зобов'язання новому власнику, як це було в даній справі (див. вище), держава повинна забезпечити, щоб новий власник дотримувався вимог пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ), щоб обов'язкове до виконання рішення суду не залишалося невиконаним на шкоду сторони. Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що держава є відповідальною за виконання рішення, винесеного на користь заявника, протягом усього виконавчого провадження (див. рішення "Соловйов проти України" ( 974_130 ) (Solovyev v. Ukraine), N 4878/04, п. 21, 14 грудня 2006 року).
25. Суд зазначає, що рішення від 29 серпня 2000 року залишається невиконаним протягом шести років та одинадцяти місяців.
26. Суд нагадує, що він вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) в справах, які стосуються питань, подібних до тих, які порушуються в даній справі (див. рішення "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534, пп. 42-46; "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), заява N 18966/02, пп. 53-55, від 29 червня 2004 року).
27. Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку в даній справі.
28. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
29. Заявник також скаржився на порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) через відмову національних судів порушити провадження у справі про банкрутство за його заявою.
30. Однак, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ) чи протоколами до неї.
31. З цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
32. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
33. Заявник вимагав належну йому суму боргу за рішенням суду та відшкодування 580 692 гривень (1), втрачених внаслідок інфляції.
---------------
(1) Приблизно 81 500 євро.
34. Уряд стверджував, що держава не була відповідальною за невиконання рішення, винесеного на користь заявника, та що заявник мав вимагати виплату компенсації на національному рівні. Щодо його вимоги про виплату матеріальної та моральної шкоди Уряд зазначив, що вони були безпідставними.
35. Оскільки заявник вимагав присуджену йому суму відповідно де рішення суду, Суд вважає, що Уряд має виплатити заборгованість (див. пункт 6), що буде становити відшкодування матеріальної шкоди.
36. Стосовно вимог заявника про відшкодування інфляційних втрат, Суд зазначає, що обрахунки заявника не підтверджені жодними офіційними документами, що не дає змоги Суду визначити суму. Таким чином, він відхиляє цю частину вимог (див. рішення "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ) (Glova and Bregin v. Ukraine), N 4292/04, 4347/04, п. 29, 28 лютого 2006 року). Щодо вимог заявника про виплату відсотків, Суд вважає, що в заявника залишається право на звернення з вимогою про виплату відшкодування в порядку національного провадження.
37. Щодо решти вимог заявника стосовно виплати справедливої сатисфакції, Суд, здійснюючи справедливу оцінку, що вимагається статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), вважає доцільним присудити заявнику 2000 (дві тисячі) євро моральної шкоди.
B. Судові витрати
38. У вказаній справі заявник не вимагав виплати судових витрат. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
39. Суд вважає належним призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає скаргу на невиконання рішення, винесеного на користь заявника, прийнятною, а решту скарг неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити суму боргу, що належить заявнику відповідно до рішення суду від 29 серпня 2000 року, та виплатити заявнику відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 (дві тисячі) євро. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 20 вересня 2007 згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар секції Клаудія ВЕСТЕРДІК (Claudia Westerdiek)
Голова секції Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen)