"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
А. Щодо прийнятності
18. Уряд надав зауваження щодо статусу жертви заявника, подібні до тих, що Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (N 67534/01, пп. 23-27, рішення від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих самих підстав.
19. Суд робить висновок про те, що скарга заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо затримки у виконанні рішень Новогродівського міського суду порушує питання факту і права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення скарги неприйнятною. З цих же підстав скарга заявника відповідно до статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) не може бути оголошена неприйнятною.
Б. Щодо суті
20. Уряд стверджував, що рішення, винесені на користь заявника, були повністю виконані. Суд також стверджував, що відповідальність держави в цій ситуації обмежувалась організацією і проведенням виконавчого провадження і що тривале виконання провадження було спричинене складним економічним становищем підприємства-боржника та енергетичного комплексу України загалом. Уряд зазначав, що виконавча служба виконала всі необхідні дії і не може бути відповідальною за затримку. Порядок здійснення виконавчого провадження у цій справі був підтверджений національними судами. Уряд далі стверджував, що держава не може вважатись відповідальною за борги підприємства та що держава кожного року виділяє значні суми з бюджету на виплату одноразової допомоги по втраті професійної працездатності та інших компенсацій працівникам вугільної промисловості.
21. Заявник не погодився.
22. Суд зазначає, що рішення, винесені на користь заявника, залишались невиконаними протягом більше трьох років і п'яти місяців та протягом більше трьох років і чотирьох місяців відповідно.
23. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї заяви (див. "Сокур проти України" ( 980_351 ), рішення зазначене вище, пп. 30-37; "Шмалько проти України" ( 980_226 ), N 60750/00, пп. 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).
24. Розглянувши всі матеріали справи, надані йому, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, що могли б надати можливість дійти іншого висновку в цій справі.
25. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )