«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
A. Умови тримання в ІТТ та СІЗО
48. Уряд стверджував, що умови тримання заявника були адекватними.
49. Суд вважає, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції він не може розглядати по суті скарги щодо умов тримання у ІТТ та СІЗО, оскільки вони стосуються періодів, що закінчилися 26 березня 2009 року та 7 липня 2009 року відповідно, що перевищує шестимісячний строк, відведений для подання заяви до Суду. Тому ця частина заяви є неприйнятною.
B. Умови тримання у виправній колонії № 7
50. Суд одразу зазначає, що скаргу заявника на умови тримання його у виправній колонії № 7 з 14 серпня 2009 року по 1 грудня 2010 року та з 27 січня по 9 лютого 2011 року було подано у межах шестимісячного строку.
51. Суд також нагадує, що для того, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, жорстоке поводження має досягнути певного мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Справи щодо скарг на неадекватні умови тримання під вартою не зводяться до неухильного застосування принципу affirmant incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), оскільки у таких випадках лише Уряд держави-відповідача має доступ до інформації, яка може підтвердити або спростувати відповідні твердження. Отже, Суд бере до уваги, що заявник може мати певні труднощі в отриманні доказів на підтвердження своїх скарг з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання - максимально можливою мірою - певних доказів на підтвердження своїх скарг (див. рішення від 13 березня 2014 року у справі «Данілов проти України» (Danilov v. Ukraine), заява № 2585/06, п. 78, з подальшими посиланнями).
52. На думку Суду, у цій справі не було дотримано цієї вимоги, оскільки скарги заявника щодо умов тримання у виправній колонії № 7 обмежувалися нечіткими та загальними твердженнями, що не дає Судові змоги дійти висновку, що страждання заявника досягли мінімального рівня жорстокості, що вимагається статтею 3 Конвенції.
53. Зокрема заявник стверджував, що камери, в яких його тримали, були вогкими та холодними, а харчування - поганої якості. Проте з цього приводу він не надав жодних доказів або додаткових деталей. У той же час Суд зазначає, що Уряд спростував аргумент заявника.-посилаючись на довідки, надані адміністрацією виправної колонії.
54. Більше того, Суд ніколи не встановлював порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання у виправній колонії № 7, на підставі чого він міг би зробити висновок на користь твердження заявника у цій справі (див., наприклад, рішення від 15 вересня 2011 року у справі «Іззетов проти України» (Izzetov v. Ukraine), заява № 23136/04, п. 42). Суд зазначає, що твердження заявника щодо умов тримання його під вартою не було підтверджено свідченнями інших засуджених, разом з якими він перебував у камерах. Суд також зазначає, що у виправній колонії № 7 заявник одужав від туберкульозу.
55. З огляду на вищевикладене Суд вважає, що скарга на умови тримання у виправній колонії № 7 не була належним чином обґрунтованою.
56. Із цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З НЕАДЕКВАТНОЮ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ТА НЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЛЕЖНОГО РІВНЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗАЯВНИКА ПІД ЧАС ТРИМАННЯ ЙОГО ПІД ВАРТОЮ
57. Заявник скаржився, що під час тримання його під вартою йому не було надано належного лікування від туберкульозу. Лікування, яке йому надали, було неналежним і призвело до алергії та погіршення його зору. Більше того, під час тримання заявника під вартою він захворів на остеохондроз та бронхіт.
58. Уряд наполягав на тому, що заявник постійно знаходився під медичним наглядом у зв’язку з усіма його проблемами зі здоров’ям. Його скарги не залишалися без уваги. Крім того, лікування заявника від туберкульозу було ефективним, оскільки воно закінчилося його одужанням.
A. Туберкульоз
59. Суд зауважує, що під час тримання заявника в ІТТ він пройшов низку діагностичних тестів з метою встановлення того, чи потребує він лікування від туберкульозу. Ґрунтуючись на результатах цих тестів, лікарі закладів охорони здоров’я встановили, що, хоча у заявника і були деякі прояви змін після захворювання на туберкульоз, він не потребував лікування (див. пункт 23). Суд не вбачає підстав для сумнівів у цьому висновку.
60. Як тільки у заявника було встановлено рецидив туберкульозу, його забезпечили комплексним лікуванням, що призвело до його одужання. У матеріалах справи немає доказів того, що у заявника була алергія на це лікування або що лікування завдало шкоди його зору. Більше того, заявник не навів жодних деталей щодо проявів алергії або ступеню чи характеру погіршення його зору. Суд також зазначає про відсутність підтвердження того, що прохання заявника про надання медичної допомоги було залишено без задоволення.
61. З огляду на вищевикладене, неможливо констатувати, що медична допомога, яку отримав заявник у зв’язку із захворюванням на туберкульоз, була неналежною.
62. Із цього випливає, що цю частину заяви заявник належним чином не обґрунтував, і тому її слід відхилити як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
B. Остеохондроз та бронхіт
63. Суд зазначає, що немає свідчень того, що органи влади несуть відповідальність за розвиток або загострення у заявника остеохондрозу та бронхіту, або що заявник звертався за лікуванням від цих захворювань, але йому було відмовлено. Суд також зазначає, що заявник не вказав ступеню страждань, завданих йому цими захворюваннями, та не надав жодної інформації щодо їхнього перебігу після 2010 року.
64. Отже, Суд вважає цю частину заяви необґрунтованою, а тому її слід відхилити як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ НЕДОТРИМАННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ
65. Заявник скаржився, що після закриття кримінального провадження щодо нього він не міг отримати копії документів з матеріалів його кримінальної справи.
66. Уряд стверджував, що заявник міг зробити копії необхідних йому документів, коли ознайомлювався з матеріалами справи під час провадження. Уряд також зазначав, що відмова органів влади надати заявникові копії документів не завадила останньому звернутися із заявою до Суду.
67. Суд зазначає, що він вже розглядав аналогічні ситуації у низці справ щодо України. Зокрема у рішенні від 26 липня 2012 року у справі «Василь Іващенко проти України» ((Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, п. 123) Суд встановив, що законодавством України не передбачено чіткого та конкретного порядку надання засудженим можливості отримати копії документів з матеріалів справи після закінчення кримінального провадження, як шляхом виготовлення їх власноруч чи за допомогою відповідного обладнання, так і шляхом покладання на державні органи обов’язку зробити такі копії.
68. У цій справі Уряд не навів жодних доводів на користь того, щоб Суд відійшов від своїх висновків за статтею 34 Конвенції у вищенаведеному рішенні у справі «Василь Іващенко проти України» ((Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), пп. 103-110, з подальшими посиланнями). Відповідно Суд доходить висновку, що держава-відповідач не виконала свій обов’язок за статтею 34 Конвенції забезпечити заявника усім необхідним для того, щоб не перешкодити належному та ефективному розгляду його заяви Судом.
IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
69. Заявник також скаржився, що його було неправомірно затримано. За статтею 3 Конвенції він скаржився, що після його затримання працівники міліції жорстоко поводилися з ним. Він також скаржився за статтями 6 та 13 Конвенції, що йому не надали захисника та примусили підписати відмову від свого права на захисника; у нього не було достатньо часу для підготовки свого захисту; а суди неналежним чином розглянули докази та не допитали усіх свідків. Заявник також скаржився, що всупереч статті 14 Конвенції він зазнав дискримінаційного поводження на тій підставі, що він є російськомовним та засудженим до позбавлення волі.
70. Розглянувши доводи заявника з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою питання, щодо яких подано скаргу, охоплюються його компетенцією, Суд вирішує, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. Із цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтована.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
71. Статтею 41 Конвенції передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
A. Шкода
72. Заявник вимагав 15000 євро відшкодування моральної шкоди.
73. Уряд заперечив проти цієї вимоги.
74. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявнику 1500 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
75. Заявник не подав жодних вимог щодо компенсації судових та інших витрат. Тому за цим пунктом Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
76. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги заявника щодо порушення статей 3, 5, 6, 13 та 14 Конвенції неприйнятними.
2. Постановляє , що держава не виконала свої обов’язки за статтею 34 Конвенції.
3. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 1500 (одна тисяча п’ятсот) євро; ця сума має бути конвертована у національну валют держави-відповідача за курсом станом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 жовтня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Марк ВІЛЛІГЕР