Профспілкове представництво в колективних трудових угодах
Суд зауважив, що профспілка має бути вільною у своїй боротьбі за захист інтересів своїх членів, які мають право бути представленими своєю профспілкою.
У період, коли відбулися оскаржувані заявниками події, законодавство Сполученого Королівства передбачало повністю добровільний порядок участі профспілок у колективних трудових угодах з працедавцями, при якому останні жодним чином не були юридично зобов'язані визнавати профспілки як представників на таких переговорах з працівниками - членами цих профспілок. Отже, закон не передбачав будь-якого засобу правового захисту, яким заявники могли б перешкодити своїм працедавцям у спробі скасувати право на профспілкове представництво в трудовій угоді та відмовитися від поновлення колективних трудових угод. Однак Суд нагадав, що профспілкове представництво в колективних трудових угодах не є обов'язковою умовою ефективного здійснення свободи професійної спілки. Обов'язкове профспілкове представництво в таких угодах означало б покладання на працедавців обов'язку проводити переговори з професійними спілками. У будь-якому разі профспілка та її члени повинні користуватися свободою при переконанні працедавця в необхідності вислухати те, що профспілка має сказати від імені своїх членів. З огляду на конфіденційний характер соціальних і політичних питань, які мають вирішуватися для забезпечення належної рівноваги між конкуруючими інтересами, та з огляду на велику розбіжність між правовими системами країн, які ратифікували Конвенції ( 995_004 ), спосіб захисту свободи професійної спілки мав обиратися з наданням широкої свободи розсуду. Заявники-профспілки могли скористатися іншими засобами захисту інтересів своїх членів. Зокрема, національне законодавства передбачало захист профспілки, яка закликала чи підтримувала акцію страйку "з метою вирішення чи сприяння вирішенню трудового конфлікту".
Отже, Суд визнав, що відсутність у Сполученому Королівстві закону, який би зобов'язував працедавців вступати в переговори з профспілками для укладання колективних договорів, сама по собі не становить порушення статті 11.
Заходи фінансового стимулювання відмови від профспілкових прав
Суд взяв до уваги, що суть добровільної системи переговорів профспілок із працедавцями стосовно колективних трудових угод полягала в тому, що профспілка, яку працедавець не визнав, повинна була мати можливість вжити заходів - зокрема, за необхідності, організувати страйк, - для того щоб схилити працедавця погодитися на участь профспілки в переговорах стосовно колективних трудових угод. Крім того, за своєю суттю право на вступ до профспілки полягало саме в тому, що працівники повинні бути мати право доручати чи дозволяти своїй профспілці виступати від їхнього імені перед працедавцем або проводити акції на підтримку їхніх інтересів. Якби працівникам перешкоджали робити це, їхнє право на членство у професійній спілці стало б ілюзорним. Саме держава повинна піклуватися про те, щоб членам профспілок не перешкоджали використовувати профспілкове представництво у заходах з регулювання їхніх стосунків із працедавцями і не обмежували їхнє право на таке представництво.
Суд зауважив, що законодавство Сполученого Королівства не забороняло працедавцям у справі, що розглядається, стимулювати працівників, які відмовилися від права на профспілкове представництво, навіть якщо мета і підсумок такого заходу полягали в скасування профспілкового представництва в колективних трудових угодах та суттєвому обмеженні повноважень профспілки, але за умови, що працедавець не має наміру перешкодити тому чи іншому працівникові в його участі у профспілці чи стримати його від цього. Отже, законодавство Сполученого Королівства дозволило працедавцям забезпечувати менш сприятливі умови працівникам, які не готові відмовитися від свободи як суттєвої ознаки членства у профспілці. Такі дії служили для працівників стримувальним або обмежувальним чинником у їхньому використанні профспілкового членства для захисту своїх інтересів. Отже, працедавців мали змогу реально підривати чи зводити нанівець здатність професійної спілки боротися за захист інтересів своїх членів. Суд зазначив, що цей аспект національного права вже зазнавав критики з боку Комітету незалежних експертів Соціальної хартії та Комітету з питань свободи зібрань Міжнародної організації праці. Отже, Суд встановив, що надання працедавцям змоги використовувати фінансові стимули для спонукання працівників до відмови від важливих профспілкових прав становило порушення статті 11 ( 995_004 ) стосовно як заявників-профспілок, так і заявників - фізичних осіб.
Статті 10 і 14
Суд встановив, що жодного окремого питання за статтею 10 ( 995_004 )не постає і що немає необхідності розглядати скаргу, порушену з посиланням на статтю 14.
Суддя Ґаукур Йорундссон висловив окрему думку, яка збігається з позицією більшості. Окрему думку додано до тексту судового рішення.