"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
11. Суд вважає, що скарга заявника стосовно тривалого невиконання рішення, винесеного на його користь, також вимагає вивчення справи у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), у якому зазначено наступне:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
А. Щодо прийнятності
12. Уряд заперечив статус жертви заявника та вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту, що були подібними до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (N 67534/01, пункти 23-33, від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що заперечення по цій справі повинні бути відхилені з тих же причин.
13. Суд доходить висновку, що скарги заявника стосовно пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо затримки виконання рішення Нововолинського міського суду не є повністю необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших причин. З цих же причин скарги заявника відповідно до статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) не можуть бути проголошеними неприйнятними.
Б. Щодо суті
14. Уряд стверджував, що рішення, прийняте на користь заявника, було виконане у повному обсязі. Уряд доводив, що держава не може нести відповідальність за борги своїх підприємств. Більше того, він наполягав, що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та відповідним проведенням виконавчого провадження та що тривалість виконавчого провадження була спричинена критичною фінансовою ситуацією в компанії боржника. Уряд стверджував, що державна виконавча служба здійснила всі необхідні дії і її не можна звинувачувати за затримку.
15. Заявник не погодився.
16. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь заявника, не виконувалось протягом більш ніж трьох років та одинадцяти місяців.
17. Суд повторює, що він уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї (див., серед інших, справу "Ромашов проти України" ( 980_227 ), згадану вище, пункти 42-46; справу "Шмалько проти України" ( 980_226 ), N 60750/00, пункти 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).
18. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, які б змогли переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
19. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
20. За цих обставин Суд не вважає за потрібне виносити рішення по такій же скарзі за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
21. У статті 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначено:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
22. Заявник вимагав виплатити йому 30 000 грн.(1) з огляду на моральну та матеріальну шкоду.
---------------
(1) Близько 4876,17 євро.
23. Уряд стверджував, що вимоги заявника щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди були необґрунтованими.
24. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між визнаним порушенням та стверджуваними матеріальними збитками; отже, він відхиляє цю вимогу. Суд, роблячи свою оцінку на засадах справедливості, присуджує відповідно до вимог статті 41 Конвенції ( 995_004 ) виплатити заявникові 1200 євро як відшкодування моральної шкоди.
Б. Судові витрати
25. Заявник вимагав від Суду також 174,97 грн.(2) на відшкодування судових витрат.
---------------
(2) Близько 30 євро.
26. Уряд не прокоментував вимоги заявника стосовно відшкодування судових витрат.
27. Суд вважає, що заявник надав необхідні рахунки на підтвердження заявлених сум. Таким чином, Суд присуджує заявникові виплату 30 євро як відшкодування судових витрат.
В. Пеня
28. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Встановлює порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Встановлює порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що немає необхідності виносити окрему ухвалу стосовно скарги заявника за статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику 1230 євро (одну тисячу двісті тридцять євро) з огляду на компенсацію моральної шкоди, відшкодування судових витрат плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(б) суми, зазначені вище, повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 7 грудня 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.Вестердік (C.Westerdiek)
Голова П.Лоренцен (P.Lorenzen)